Читати книгу - "Гроші. Ч 1. Сизий світанок"

– Ну, про затримання! З рапортом його відразу на два місяці закриють, а так як його суд судитиме? Я ж його не затримував!

Але ніхто тих рапортів, звісно ж, не писав – затриманих передавали міліції та складали їх в автозаки. Депутати бігали поруч і диктували по телефону своїм помічникам і секретаркам прізвища затриманих, щоб вони потім не зникли – це максимум, чим вони могли допомогти на той момент. Деяким майданівцям терміново була потрібна медична допомога. Але центр Києва був забитий людьми, майже скрізь тривали криваві протистояння, тож машини «швидкої» не мали змоги доїхати до потерпілих.

– Міліція! Агов, полковнику! – народні депутати намагалися достукатися до тих, хто командує рядовим складом. – Там люди помирають, їм потрібні лікарі. Треба зробити коридор для «швидкої»!

Але полковники відповідали криком:

– Такий от вам мирний протест!

Дратувало, очевидно, їх це словосполучення – «мирний протест». Однак один із полковників пішов з депутатами до метро «Арсенальна», де ще теоретично залишалась мінімальна можливість для проїзду машин «швидкої». Але, як тільки вони дійшли до рогу Грушевського і Кріпосного провулку, до Будинку офіцерів, «Беркут» і тітушки пішли в масовану атаку і за хвилину зім’яли маніфестантів – сили виявились дуже нерівними, майданівці виявилися не готовими до жорстокого силового протистояння, в їхніх рядах, окрім самооборони Майдану, що була більш-менш споряджена і підготовлена, переважну більшість складали люди, що приїхали з інших міст, багато хто – цілими родинами. Люди думали, сподівалися, що пройдуть від Майдану до Верховної Ради, проведуть мітинг, повернуться на Майдан, а ввечері поїдуть додому. Мало хто мав на той день інші плани. І ось тепер на їх голови влада обрушила всю свою злість, всю ненависть. Особливо старалися тітушки, яких звезли також із усієї країни, але з протилежною метою – їх озброїли і наказали не стримувати себе у проявах насильства. В їхніх очах горів вогонь звірів, що прийшли загнати здобич у пастку і там розтерзати на шматки. Людей, що лежали непритомні, добивали металевими трубами і цеглою по голові, дострілювали із саморобної зброї, затоптували і закидали камінням.

У Кріпосному провулку горіла легкова машина з надписом «Матьківщина». З неї четверо «беркутів» витягували водія і жорстоко били. Хлопець закривався руками, але спротив його згасав кожної миті. Один із «беркутів» витягнув із заднього сидіння каністру з бензином і вилив на водія. Ще б кілька секунд, і вони б підпалили людину. Пощастило, що поруч знаходився народний депутат тієї ж партії. Він схопив «беркута» за руку – в очах того палало божевілля.

– Ти що робиш, хлопче? Зупинися!

«Беркут» висмикнув руку, але зупинився, опустив каністру з бензином, і його товариші потягли водія до автозаку.

Той «мирний марш» насправді виявився жорстокою пасткою. Пасткою, що легко було передбачити, але якій неможливо було запобігти – бажання майданівців йти того дня до Верховної Ради було нестримним, і будь-яке заперечення сприймалалося як зрада. Так підлаштували спеціально чи так склалося само собою – тепер уже неважливо, але факт залишається фактом.

Ті, хто встигав, ховався в Будинку офіцерів. Вся підлога там була в крові – туди зносили поранених, мінімум чоловік п’ятдесят, також лежали два трупи, ще один чоловік із закривавленим обличчям помирав, біля нього вже стояв на колінах священик. Над пораненими клопотав медик із Майдану – Андрій Тірон. Він підійшов до одного з народних депутатів, що зайшли до Будинку офіцерів, і попросив не кидати поранених.

А йти насправді було нікуди – надворі бігали озвірілі тітушки разом із міліцією і добивали людей. Народний депутат Метелиця подзвонив своїй секретарці і попросив, щоб від його імені вона написала у соціальних мережах, що тут, у Будинку офіцерів, дуже багато поранених, є загиблі, і терміново потрібна допомога. Буквально за кілька хвилин це повідомлення розійшлося по медіа, і до Будинку офіцерів приїхали журналісти і депутати, що і врятувало, кінець кінцем, усіх тих людей, що там забарикадувалися, від розправи.

Один мітингувальник заліз на коробку кондиціонера над входом до Будинку офіцерів. «Беркутівці» хотіли його зняти, але дертися нагору ніхто не ризикнув, тому вони стріляли по ньому пластиковим дробом. Проте, не влучали, і майданівець не злазив. Його хотіли зняти депутати, вмовляли спуститися вниз, таке було враження, що хлопець від цього всього жахіття, що відбувалося навколо, з’їхав з глузду. Він просидів на кондиціонері сорок хвилин, потім його через вікно якимось чином затягнули до Будинку офіцерів майданівці. А внизу стояли бандити, «Беркут» – чекали на нього, погрожували, очевидно, чимось він їм сильно досадив.

Потроху до Будинку офіцерів почали під’їжджати машини «швидкої допомоги», але люди боялись виходити. Важкопоранених якимось чином виносили-заносили, але їх все одно охороняли від тітушек, що готові були добивати людей навіть в машинах «швидкої».

Рятуючись від натовпу тітушек, майданівці забарикадувались у будинку, що знаходиться позаду Маріїнського парку (у бік станції метро «Арсенальна», там, де магазин «Чумацький шлях»). Кілька народних депутатів підійшли до цього будинку і побачили, що у під’їздах вже вибиті двері, шибки, вікна на першому поверсі розбиті. Хлопці забарикадувалися на горищі одного з під’їздів і сиділи там тихо. У цей момент з боку «Арсенальної» почали підходити «беркути», внутрішні війська і тітушки. Вони почали витягувати майданівців із під’їзду. Із розмови стало зрозуміло, що ці тітушки були переважно з Харкова, з ними прийшли два депутати-легіонали – Зайченко і Феллер. На зауваження депутатів із опозиції ніхто взагалі не реагував – одного нардепа побили, кілька разів завдавали ударів іншому, оточили і намагалися збити його з ніг, але той, на щастя, втримався.

Тим, хто сидів у другому під’їзді, також пощастило – їх не виявили.

Протестувальники, яких витягли з першого під’їзду, були дуже побиті. Тітушки хотіли лінчувати їх прямо на місці, били металевими палицями по головах. Двоє депутатів таки вмовили працівників «Беркута», щоб ті взяли під охорону затриманих хлопців. «Беркут» розчистив коридор і вивів майданівців до автозаків, чим фактично врятував їм життя. У кореспондента чеського телебачення, який став свідком цих подій біля будинку, тітушки забрали камеру і розбили.

Біля Будинку офіцерів продовжувалася евакуація поранених, настільки багато їх там було. Там працював Олесь Донія, який організовував вивіз людей фактично серед кубла бандитів, які діяли спільно з «Беркутом» і вевешниками. Всередені Будинку офіцерів лежали вже три трупа, одним із них був сотник Дідич, хоча одразу впізнати його було вкрай важко. «Швидких» доїжджало дуже мало, тому депутати стали вивозити поранених на своїх машинах. Всі дороги заблокували,