Читати книгу - "Демократія"

Колумбійці повністю виклалися в розкішній церемонії у внутрішньому дворі президентського палацу. Державні візити відбуваються за протоколом, і він був саме таким. Є формальна церемонія прибуття. Президенти представляють членів своїх делегацій один одному. Виконуються державні гімни. Відбувається обмін короткими зауваженнями, іноді не зовсім короткими. Далі йде огляд військ — це архаїчне дійство з шаблями й стягами. Але з огляду на відродження колумбійських військовиків церемонія мала неабияку вагу.

Президенти ступають по червоній килимовій доріжці у супроводі військової музики, а вишикувані підрозділи віддають честь під час цієї неначе нескінченної ходи. Зазвичай американського президента просять звертатися до військ їхньою рідною мовою, що було нескладно для Джорджа В. Буша, який знає іспанську, але іноді це проблема, коли йдеться про менш відомі мови.

Стоячи під час цієї церемонії у дворі президентського палацу, пригадую, я думала: «Коли вже це скінчиться?» Було чимало повідомлень про терористичні погрози нам, і тому було помітно присутність численних сил безпеки. Мені вже кортіло зайти до будівлі, де було безпечніше. Я впевнена, що таємні агенти думали так само. В Колумбії ставало безпечніше, але ще не стовідсотково.

Урібе був сповнений рішучості використати взаємини з США на користь вітчизняного господарства. Після багатьох років громадянського конфлікту колумбійська економіка потребувала зростання. Наприкінці 1990-х ВВП на душу населення був невеликим; він упав із 2 814 доларів у 1997-му до 2 197 доларів у 1999 році[103]. Відповідно, економіка уповільнювалася й скоротилася на 4,2 % в 1999 році. Акцент Урібе на безпеці був невід'ємною частиною ширшого порядку денного, що включав підтримку економічного розвитку та приватних інвестицій. І на цьому фронті нові реалії теж позначилися. Щойно колумбійський уряд відновив керованість країною, в економіці почався бум. За каденції Урібе ВВП на душу населення зріс із 2 376 доларів 2002 року до 6 180 2010-го.

Була й більша мета на рівні західної півкулі. Урібе був найважливішим захистом від Уґо Чавеса і його зусиль переробити Латинську Америку за образом його «Революції Болівара». З притаманною йому помпезністю та апломбом Чавес обіцяв і часом давав винагороду латиноамериканським урядам. Підбадьорений високими цінами на нафту (147 доларів за барель у 2008 році), він купив вибори в Нікарагуа, зробив невдалу спробу провернути це в Мексиці, роздавав пільгові нафтові контракти країнам карибського басейну.

Урібе та інші друзі США, як-от Луїз Інасіу Лула да Сілва, просили нас, як хтось зауважив, «украсти в Чавеса карту соціальної справедливості». А що ми збиралися переписати наратив США в цьому регіоні й зосередити його на демократії, це також стало частиною дискурсу. Йшлося не лише про вибори, вільну торгівлю, здоров'я макроекономіки, а й про звітність демократій за ще щось. Чи повністю вони забезпечують свій народ? Чи поліпшується життя? Чи є покращення в освіті, охороні здоров'я, житловому будівництві та прозорості в уряді? Йдеться ж бо не про мову лівих чи правих, а про мову демократії.

Американо-колумбійська угода про вільну торгівлю стала основою економічної стратегії для Боготи, і я відвідала Колумбію в січні 2008 року з делегацією Конгресу США. Ця поїздка була потрібна, аби обидві партії підтримали угоду. Ми хотіли, щоб конгресмени на власні очі побачили зміни в Колумбії.

Прибули ми до Медельїна, що раніше асоціювався з насильством і хаосом. Тепер там чудові парки й будівельний бум. Один момент, здавалося, втілив усе, що намагався зробити Урібе. Ми відвідали центр садівництва, де вирощувалися квіти на експорт. Угода значно розширить доступ цього товару на американський ринок. Нашим гідом була жінка, їй було максимум 35 років, і вона належала до демобілізованих бойовиків. Жінка розповіла, що вступила до АУК у 15 років, щоб «захистити своє село». Її підрозділ скористався можливістю скласти зброю в 2003 році. Тепер вона вчилася читати і працювала пакувальницею квітів на експорт. Її діти-підлітки приходили після школи й допомагали за невелику платню.

Я переконана, що її спеціально підібрали, щоб вразити нас. Як на мене, вона не була схожа на бойовика, чи демобілізованого, чи ні. Вона була схожа на молоду жінку, життя якої ледь не занапастив цивільний конфлікт і в якої був шанс на майбутнє, бо її країну вирятували з хаосу. Якщо саме це хотіли сказати колумбійці, то їх справді почули.

За нашу каденцію ми не змогли провести угоду через Конгрес, але це зробив президент Обама в 2012 році. Це зцементувало майже тридцятирічну американську підтримку обома партіями переходу Колумбії від громадянської війни до демократичної безпеки.

«Пане президенте, вам час піти»

Одна з переваг демократії в тому, що вона накладає обмеження навіть на найбільш владних і популярних осіб. Легіслатури, громадянське суспільство і преса домовляються про контроль над виконавчою владою. Те саме й щодо терміну каденцій. Ті, хто урядує демократично, приймає ці обмеження і діє відповідно. Альваро Урібе, який стільки зробив для повернення віри в демократичні інститути Колумбії, власне, зневажив ці зобов'язання.

За конституцією 1991 року колумбійський президент не мав права на другу каденцію. 2004 року за наполяганням Урібе колумбійські законодавці зняли це обмеження й дозволили президентові балотуватися ще раз. Закон пройшов через вісімнадцять подань і був нарешті підтриманий Верховним судом, хоча й не одноголосно. Урібе доводив, що йому слід було продовжити боротьбу з ФАРК і завершити демобілізацію правих збройних загонів. Його було переобрано на новий термін 60 % голосів.

Проте коли 2008 року прибічники Урібе зібрали п'ять мільйонів підписів за референдум про третій термін, опозиція виявилася більшою. Законопроект пройшов нижню палату, але за ним Урібе мав би пропустити один термін і балотуватися вже в 2014 році. Проте багато прибічників президента не здавалися і вважали, що треба дозволити йому балотуватися в 2010 році.

Зрештою, у вересні 2009 року пройшов законопроект, який закликав до референдуму про внесення змін до конституції. Для його проведення потрібне було схвалення Конституційного суду. У своїй ухвалі, яка не підлягала оскарженню, той відмовився дати згоду. В обґрунтуванні ухвали згадувалися серйозні порушення демократичних засад, правил фінансування кампанії на підтримку референдуму, а також складнощі з його ухваленням у легіслатурі.

Чимало колумбійців просто вважали, що третя каденція дасть президентству забагато влади. Законодавець підсумував цю позицію: «2001 року