Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

2. Відчуження сільськогосподарської продукції за договором контрактації здійснюють виробники сільськогосподарської продукції. Це — основний критерій відмежування договору контрактації від суміжних цивільно-правових договорів.

3. У ч. 1 ст. 713 ЦК здійснена спроба наблизити договір контрактації до договору підряду. Хоч договір контрактації є різновидом договорів купівлі-продажу, тобто договору про передання майна у власність за плату, у ч. 1 ст. 713 ЦК зазначається на те, що відповідно до договору контрактації виробник зобов’язується не тільки передати у власність контрактанта сільськогосподарську продукцію, а і виробити її. Це може впливати на зміст договорів контрактації та зобов’язань, що виникають на їх підставі, і відкриває можливість для встановлення нормативно-правовими актами та договорами обов’язків контрактантів, що можуть стосуватись сприяння виробникові у виробництві сільськогосподарської продукції.

4. Нормативний масив, чинність якого поширюється на правовідносини щодо контрактації сільськогосподарської продукції, є досить значним за обсягом. Він представлений загальними положеннями про купівлю-продаж (ст. 655 — 697 ЦК), положеннями

Цивільного і Господарського кодексів, інших законів, що стосуються поставки. Частина 3 ст. 713 ЦК допускає встановлення особливостей укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції законом, але такий закон на цей час не приймався. Частина 5 ст. 273 ГК передбачає встановлення особливостей виконання договорів контрактації Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, що має затверджуватись Кабінетом Міністрів. Таке положення на цей час також не прийняте. Не затверджувались і Типові договори контрактації сільськогосподарської продукції, як це передбачено ч. 3 ст. 272 ЦК.

Приймання сільськогосподарської продукції за кількістю та якістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного постачання і товарів народного споживання за кількістю [492] і Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю [491].

5. На правовідносини щодо контрактації сільськогосподарської продукції на підставі державного замовлення поширюється чинність ст. 272 — 274 ГК.

Із ст. 273 ГК випливає, що в договорі контрактації можуть не визначатись кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції. Відповідно до ч. 2 ст. 273 ЦК на контрактанта покладається обов’язок прийняти від виробника всю пред’явлену продукцію на умовах, передбачених у договорі. Лише нестандартну продукцію, яка швидко псується і є придатною для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується та здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант «приймає» (тобто зобов’язаний прийняти) за цінами і на умовах, що погоджені сторонами. Це — суто соціалістичні положення, застосування яких буде вкрай обмежене. По-перше, зазначені положення можуть застосовуватись до договорів контрактації сільськогосподарської продукції, що укладаються не на підставі державного замовлення, лише за згодою сторін договору, яка (згода) є мало вірогідною. По-друге, при закупівлі сільськогосподарської продукції для державних потреб ч. 2 ст. 273 ГК буде приходити у суперечність із законами про державний бюджет, якими будуть визначатись обсяги бюджетних коштів на державну закупівлю сільськогосподарської продукції. Отже, виробники сільськогосподарської продукції зазвичай не зможуть реалізувати закріплене у ч. 1 ст. 273 ГК право на свій розсуд визначати кількість продукції, що пропонується контрактантові. Ця кількість має визначатись у договорі, а відповідно до ч. 2 ст. 669 ЦК умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом установлення в договорі порядку визначення цієї кількості.

Неможливою буде і реалізація виробником права одностороннє визначати строки здачі сільськогосподарської продукції. При вирішенні переддоговірних спорів з цього приводу слід виходити із того, що ці строки мають бути встановлені. Інша справа, що вони не повинні бути занадто жорсткими.

6. Частина 3 ст. 2/3 ГК приписує визначати в договорах контрактації обсяги сільськогосподарської продукції, яку контрактант має приймати безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється виробником торговельним підприємствам. Крім того, в частині, в якій договором не встановлено обов’язок контрактанта приймати сільськогосподарську продукцію безпосередньо у виробника, продукція має прийматись контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

7. Із ч. 5 ст. 273 ГК можна зробити висновок про те, що контрактанти несуть обов’язок забезпечувати виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції. Це слід ураховувати при вирішенні переддоговірних спорів. Договором контрактації повинні бути встановлені умови щодо кількості тари та матеріалів, строку та порядку забезпечення ними.

8. Частина 1 ст. 274 ГК передбачає застосування встановленої договором контрактації неустойки за нездачу сільськогосподарської продукції в установлені строки лише у випадках, якщо інший розмір неустойки не встановлений законом. Це означає заборону відступати від встановленого законом розміру неустойки (на цей час така неустойка не встановлена). Наведене правило відповідає ч. 1 ст. 231 ГК, яка забороняє зміну за погодженням сторін розміру штрафних санкцій, що встановлені законом стосовно окремих видів зобов’язань. Маючи на увазі ту обставину, що положення Господарського кодексу про контрактацію сільськогосподарської продукції поширюються тільки на державну закупівлю такої продукції, слід без обмежень застосовувати правило про неприпустимість змінювати договором установлену законом неустойку за порушення виробником обов’язку здати контрактантові продукцію в установлений строк. Але ж умова договору контрактації, якою встановлено інший розмір неустойки, ніж передбачений законом, є не нікчемною, а лише оспорюваною умовою правочину. І незастосування встановленої договором умови про розмір неустойки за відсутності позову про визнання такої умови недійсною можливе тільки в разі реалізації господарським судом свого повноваження визнавати договори недійсними на підставі п. 1 ст. 83 ГПК [20]. Неустойка, про яку йдеться у ч. 1 ст. 274 ЦК, є заліковою. Від нездачі продукції як порушення, передбаченого ч. 1 ст. 274 ЦК, слід відрізняти невиконання виробником обов’язків своєчасно підготувати до здавання-приймання продукції та попереджати контрактанта про непідготовленість до цього. За таке порушення ч. 3 ст. 274 ГК [31] передбачає лише відшкодування виробником контрактанту збитків. Ці збитки зазвичай полягають у відшкодуванні транспортних витрат у зв’язку з порожнім пробігом автотранспорту.

9. Відповідно до ч. 2 ст. 274 ГК контрактант сплачує неустойку у