Читати книгу - "Знову й знову, Бен Елтон"

довга біла сорочка, злегка зібрана на талії і звужена донизу, насправді прикривала її не менше за той одяг, у якому він уперше накинув на неї оком, за винятком хіба що трішки глибшого вирізу та голих рук. Втім, попри всю свою позірну скромність, ця одежа видалася йому неймовірно еротичною. Можливо, таке враження виникло через місячне світло, що падало на оголені білі руки. Іноді неприкритий краєчок плоті діє на чуття й уяву значно потужніше, ніж цілковита голизна. За його часів дизайнери жіночої білизни давно про це забули.

Стентон підвівся, взяв її за руку, і вони повернулися до кімнати, а там вимкнули лампи. Зосталося лише те ж таки місячне світло, що лилося знадвору через відчинені балконні двері. Він підійшов до Бернадет і зняв з неї сорочку. Мить була достоту приголомшлива. Мало того, що вперше за десять років він торкався не Кессі, а іншої жінки, та інша жінка була ще й з іншого часу.

1914-й. У Відні. Під місяцем.

Розстібаючи запонку на накрохмаленому комірі своєї сорочки, Стентон відступив на крок назад.

Тепер Бернадет стояла перед ним зовсім оголена, на ній залишилися лише шовкові панчохи, перехоплені вище коліна підв’язками.

Втім, увагу його привернули не панчохи. І не чудові груди, неочікувано великі, але тугі. І не вигин стегон. І не ледь випнутий живіт. Хоча й це все безмірно хвилювало.

Та Стентон не міг відвести очей від волосся на лобку. Просто його виявилося там значно більше, ніж він сподівався. Світло-каштанове, густе і кучеряве, воно подекуди виходило навіть поза межі того, що буде колись відоме як «зона бікіні». Взагалі це не мало б захопити Стентона зненацька. Про те, що у жінок на лобку росте волосся, він, певна річ, знав, але у природному стані його ніколи не бачив. Кессі робила епіляцію. Всі дівчата, з якими йому траплялося опинитися в ліжку, так само обирали або епіляцію, або бритву, не обов’язково геть уже на бразильський манір, але все одно залишали зовсім трішки, таку собі акуратну стрижечку. Стентон пригадав знамениту історійку про поета Раскіна: той, мовляв, жоднісінького разу не виконав свого подружнього обов’язку, такий шок і огиду викликало в нього волосся на лобку у дружини.

Стентона воно не шокувало; було незвично — та й усе.

Насправді, подумав він, дуже навіть гарно.

— Ну, скинете ви ту сорочку чи ні? — поквапила його Бернадет. — А то я вже почуваю себе якось по-дурному.

— Перепрошую… вже йду, — сказав він, похапцем роздягаючись.

Вони впали в обійми одне одному, потім — на ліжко і почали кохатися.

На хвилю виголоднілий Стентон геть стратив голову і накинувся на Бернадет з такими палкими поцілунками й обіймами, ссав і лапав її так пристрасно, що вона аж звивалася всім тілом у нього в руках. Відколи він востаннє був у ліжку з жінкою, минув уже понад рік, і таке-от несподіване завершення цієї посухи привело все його єство до останнього нерва у стан шаленого збудження. Бернадет теж не опиралася первинному інстинкту і знай викручувалася та вигиналася в обіймах Стентона, а тоді сягнула рукою вниз, ухопилася за нього там і аж застогнала:

— Боже, оцього мені таки бракувало!

Вона дуже відрізнялася від Кессі: та поводилася пасивніше і з радістю просто пливла за течією. Як і будь-яка вірна в коханні пара, вони поступово перейняли звички одне одного. Тоді то було справжнє щастя, проте так чи інак незвідане жіноче тіло і його буйне шаленство видавалися Стентонові тієї ночі несамовито еротичними і страшенно збуджували.

І це мало не призвело до повної руїни.

Думка про Кессі.

Спроба порівняти Бернадет із нею.

З його дружиною. З беззаперечною любов’ю його життя і матір’ю його дітей. Нараз на Стентона бурхливою хвилею накотила провина. От наче Кессі раптом увійшла до кімнати й упіймала їх на гарячому.

Він відчував, як слабне, відлітає жага, хоч Бернадет саме спрагло вп’ялася йому в губи вустами. Непрохана думка відволікала. Жінкам легше, вони можуть удавати пристрасть, доки такі-от думки врешті не заберуться геть, чоловіки ж на таке не спроможні, адже по доказ далеко ходити не треба, онде він.

У руці в Бернадет.

— Ой, — збентежилася вона, — я щось зробила не так?

Безглуздя, повне безглуздя. Він же цього хотів. І потребував. І мав на це повне право. І, сміх та й годі, знав, знав напевне, що Кессі нічого проти не мала б. Звісно, не мала б.

Кессі. Ох, Кессі. Як же зробити так, щоб вона пішла. Зазирнула в сусідній номер. Вийшла на балкон.

Він приплющив очі — і побачив оголену Бернадет. Ось вона стягує з себе ту довгу сорочку — і перед ним постає її доладне тіло. Гарні, обтягнуті білим шовком стрункі ноги. Волосся на лобку. Густе й жіночне. Світло-каштанове. Чудове і напрочуд доречне.

Стентон провів рукою вниз по її тілу і сягнув туди. Відчуття було дуже дивне. Він звик, що там у жінок або гладенько, або трохи шорстко — залежно, як вони за собою доглядають. Цього разу, одначе, там було м’яко. Тепло й податливо. Розкішно. Захопливо. І його враз пройняло бажання всім своїм єством пірнути туди всередину, якомога глибше, глибше, глибше…

— Це вже краще, — пристрасно видихнула Бернадет. — Ось тепер пішло, таки пішло!

Потім вони лежали разом у ліжку. Допили вино, а тоді Бернадет закурила і згорнулася клубочком у його обіймах.

— Дуже добре було, — сказала вона, закидаючи на нього ногу.

— Так, було чудово, — погодився Стентон.

— Ти ж не залишив у мені… е-е… сімені, правда? — спитала Бернадет. — Трохи запізно вже питати, але…

— Навряд. Я намагався бути обережним, — відповів він. — Думаю, воно все в тебе на животику і на простирадлах.

— Добре… як то кажуть, краще сюди, ніж туди.

Стентон замислився: надто вже химерною видавалася ідея про те, що в цій новій версії століття якась дівчина могла б від нього завагітніти. Діти у двох різних вимірах часопростору: еге ж, від думки про це таки й справді могла піти обертом голова. Ця думка нагадала йому про Тессу та Білла — його дітей, дітей, навколо яких оберталося все його життя. Зрештою, обертається й далі.

От тільки їх більше немає. А він у ліжку з жінкою, яка померла за десятки років до їхнього народження.

Бернадет, либонь, відчула, про що він думає, бо спитала:

— Ти ж не почуваєшся винним, правда? Через твою дружину, себто… Я певна, вона зрозуміла б. Чи це надто вже самовпевнено з мого боку? Звісно, я не можу