Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тобі личитиме. — підказав знайомий голос, я злегка відсахнулася та зустрілася з темним поглядом Давида.
Я провела поглядом по тілу Давида, але нічого не помітила, окрім маленького пакета. В мене їх вже було два.
— Я не впевнена…
Я не встигла запротестувати, як він схопив цей комплект та відніс його на касу. З іншим, якого я торкнулася, чекала така сама доля. Я не стала заперечувати такі його дії, все ж це його гроші, і якщо він хоче мені це купити, то нехай.
— Цього досить. — промовила я до Давида, і простягнула продавцю карту для розрахунку.
— Гаразд. — погодився Давид. — Тоді можемо повертатись.
Я задоволено покрутилася біля дзеркала, оглядаючи свою нове вбрання. Коротке плаття на зав’язках ідеально сіло мені по фігурі, підкреслюючи мої вигини.
— Куди підемо? — запитала Давида, коли спускалась сходами.
Він стояв переодягнений у футболку поло та кремових штанах. Я помітила, як його погляд пройшовся по мені, досить довго затримуючись на ногах.
— Ми можемо прогулятися нічним містом. — запропонував чоловік.
— Це звучить непогано. — погодилась я.
Давид вийшов за мною, зачиняючи двері. Тоді підійшов та схопив мене за руку. Ми гуляли вже близько години, на вулиці було темно, тільки нічні ліхтарі освічували нам шлях. Я притулилась до його руки, відчуваючи його тепло.
— Тобі холодно? — спитав Давид.
— Ні. — заперечила я.
— Ми можемо повернутись.
— Я хочу ще пройтись. — відповіла йому.
Він без зайвих слів прийняв мою відповідь, і ми далі проходили набережною.
— Хіба це не дивно? — раптом сказала я.
Давид насупився, а його погляд перескакнув на мене.
— Що саме?
Я опустила свій погляд десь під ноги, доки ми продовжували йти.
— Наша подорож сюди здавалась мені божевіллям. — нарешті вимовила я. — І я не знаю, як ти це сприймеш, але я дуже сильно здивувалася, що ти залишив офіс та полетів зі мною в іншу країну. Це…
Я запнулася.
— Це просто вихідні. І компанія без проблем зможе прожити без мене ці дні.
— Тобі тут подобається? — запитала я.
Наші погляди не розривались, наче прилипли одне до одного.
— Мені подобається поруч з тобою. Там де ти, там і я.
Він сильніше стиснув мою руку, а тоді нахилився та залишив маленький поцілунок на моєму плечі.
— Зараз може бути злива. — тихо пробурмотів Давид.
— З чого ти взяв? — зацікавлено запитала я.
Його погляд впав в сторону, на море.
— Хвилі. — пояснив він.
Я звернула увагу, на те, як сильно хвилі билися об берег. Він має рацію. Зараз буде дощ, і нам як найшвидше потрібно дістатись нашої вілли.
Ми вже були не далеко від нашого будинку, коли я помітила, як краплі води почали падати мені на шкіру.
— Ходімо, швидше! — закомандував Давид.
Я пришвидшила кроки, і коли почалась сильна гроза забігла під накриття дому. Широко всміхаючись, я глянула на площадку біля будинку, і раптом задумавшись, зробила декілька кроків опинившись під дощем.
Я стояла заплющивши очі, просто насолоджуючись моментом. Дощ вже не був таким сильним, як раніше. Маленькі краплі відбивались від асфальту. Я повернулась до Давида, який стояв біля відчинених дверей, і нахилила голову вбік.
— Йди до мене! — гукнула я, посміхаючись.
Я бачила як він вагався, але все ж пізніше він зрушив з місця та зупинився поряд. Я заворожено спостерігала за тим, як краплі дощу стікали його обличчям. Потім зосередила свою увагу на його очах. Таких теплих, сповнених турботи та спокою.
Спочатку я схопила його ліву руку та поклала собі на талію. Давид підняв одну брову, але все так зацікавлено спостерігав за моїми діями.
— Я знаю, як це робиться. — буркнув він, коли я спробувала схопити його за праву руку.
— Не сумніваюсь.
Він простягнув мені руку, і я вклавши в неї свою, почала злегка рухатись. Він вів мене, і весь час не відводив від мене очей. Ми були неначе прикуті одне до одного. Самотні половинки, які з’єдналися в одне ціле.
— Ти божевільна. — пробурмотів Давид, і на його обличчі з’явилась маленька посмішка.
— Я твоя божевільна. — поправила я його, і засміялась.
Наш сміх змішався зі звуком дощу, створюючи затишну атмосферу.
— Так. Моя. — погодився Давид.
Потім ми швидко забігли в дім, зігріваючись чаєм та обіймами.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наші обіцянки, Ана Маіс», після закриття браузера.