Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

— Так, це особистий літак. — підтвердив мої думки Давид.

Я шоковано дивилась на злітну смугу, туди де стояв літак. А  тоді повільно перевела погляд на Давида.

— Ми кудись летимо?

— Нехай це залишиться сюрпризом. — сказав він, підморгнувши.

Він мене зараз зведе з розуму. Я відтак кожного разу мало не млію, коли він дивиться на мене теплим м’яким поглядом. А зараз я ще повинна думати, що ж він таке задумав.

— Зроби мені ласку і не напружуй свій мозок. Розслабся. — попросив він.

Мені здається чи він знущається? Розслабитись? Я не можу розслабитись, коли не знаю куди ми летимо і що він задумав. Але я довіряю йому, тому я вирішила погодитись. Хай, що він там задумав.

— Гаразд. — видихнула я.

Він повів мене у літак, і вже через декілька хвилин ми злетіли у небо. Я дотрималась слова і за весь час польоту ні разу не подумала, що він приховує. Я просто насолоджувалась моментом. І мені це вдавалось. Я сиділа біля вікна, спокійно спостерігаючи за небом. Давид сидів поряд, постійно тримаючи мене за руку і я почувалася добре, ніби так було завжди. Його тепла долоня тримала мою.

Коли ми приземлились, я почувалась трохи втомлено, хоча політ займав десь дві години часу. Я злегка потерла свої скроні, а тоді підсунулась на сидінні.

— Ми проведемо вихідні на півдні Італії.  — заговорив біля мене Давид.

Італія? Він щойно сказав Італія?

— Боже… — я вражено визирнула у вікно, коли ми проїжджали затишні вулички. — Тут дуже гарно.

— Ми пізніше можемо прогулятися містом якщо ти хочеш. — запропонував Давид.

— Я дуже хочу. — щиро промовила я.

Коли ми прибули в нашу тимчасову віллу, я зрозуміла, що від слова зовсім не взяла з собою речей. Це відбулось так спонтанно. Я була у своєму звичному стилі — коричневі брюки та легка блузка.

— Давид? — гукнула я, виходячи з кімнати, яка слугувала спальнею.

— Так, сонечко? — почулося десь внизу.

Я зійшла вниз та помітила у його руках пакети з їжею. Я пропустила думку про те, де він їх взяв, і сконцентрувалась на попередній.

— Мені не має чого вдягнути. — пробурмотіла я.

— Хочеш щось інше?

— Я не можу піти так. — я показала на своє вбрання.

— Тоді ми прикупимо тобі щось тут, мабуть, має бути якийсь торговий центр. — він почухав потилицю. — Можемо піти зараз.

— Зараз? — я кліпнула декілька раз.

Я бачила, що він говорить те, що має на увазі, але я вирішила перепитати.

— Так, зараз. — підтвердив він.

Я відчувала невелике хвилювання, коли ми заходили в один з торгових центрів. Мої очі блукали розкішними вивісками та вітринами. Я могла б тут загубитись, але мені пощастило, що поряд був Давид.

— Думаю, нам сюди. — пробурмотів він.

Я глянула на вивіску магазину, а тоді, відпустивши руку чоловіка, пішла в туди.

— Зачекай! — я застигла на місці, а тоді повернулась до нього обличчям.

Він скоротив відстань та протягнув мені пластикову картку. Я здивовано глянула на нього.

— Ось, візьми. — він кивнув на карту, яку тримав у руці.

— Я… — слова десь зникли, і я не змогла, видати те, що хотіла сказати. Але набравшись сили, видала : — В цьому не має потреби, я…

Він подивився на мене поглядом «Бери, бо інакше, я не відстану», тому я здалась і взяла карту. Тепер у мене в руці лежала золота картка Давида.

— Там достатньо коштів, — продовжив Давид. — Купуй все, що подобається.

Я вдячно кивнула.

— Ти не підеш зі мною? — запитала я, не відводячи погляду від його очей.

— Мені потрібно декуди. — відповів він. — Я пізніше знайду тебе.

— Гаразд.

Він розвернувся та пішов у іншому напрямку, а я стояла біля дверей магазину, дивлячись, як віддаляється його фігура. Що ж… Схоже, я маю йти. Так.

Я зайшла в перший магазин, оглядаючи одяг. З допомогою милої консультантки, я вибрала легке молочне плаття осипане квітковим принтом, ще декілька базових футболок та джинсові шорти. Насправді тут було дуже жарко, рятував кондиціонер, який працював тут навповну.

Я зупинилась біля ще одного магазину, коли побачила у вітрині плаття, яке приголомшило мене. Воно було можливо, якоюсь мірою, занадто відкритим. Але я хотіла його приміряти.

Мої ноги завели мене в магазин, і я вказавши на плаття консультанту, запитала чи можна поміряти. Я пройшла у примірочну та одягнувши його не могла від себе погляду відвести. Безперечно, раніше я б такого не вдягла. Але мені захотілось здивувати Давида, тому я його придбала.

Я так була захоплена платтями та іншим одягом, що зовсім забула за білизну. В пам’яті спливли спогади, що раніше я бачила один магазин, тому я повернулась назад. Я простягнула руку торкаючись ніжного мережива. Комплект був яскравого червоного кольору, який викликав щось незвичне у моєму тілі.