Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Хм-м... от про це я ж якраз забув... Відразу все згадується, коли дивлюся в екран. Ні, Аліна не повернулася. Видихаю з досадою. Ось, лише зайве нагадування про неї.

- Підозрілий тип, - оцінює Назар.

- У квітах зазвичай ховають зброю, - Арс так міркує, ніби щодня з букетів дістає вогнепальні сюрпризи.

Ну нехай пограють у спецвідділ, тож підігрую хоробрим друзям. Нічим не видаю, навіщо під дверима топчеться хлопець з великим рюкзаком у яскраво-жовтому костюмі. Тим паче як пояснити? Я вже задовбався вигадувати.

- Напевно, підіслали гінця. Ви сховайтеся в їдальні, я сам його знешкоджу.

- Та зараз. Міхо, ми тебе не залишимо.

- До того ж він один. Але ймовірно озброєний!

Гаразд-гаразд. Підкидаю руки догори.

- Тільки ніяких йому питань. Швидко проганяємо і все!

Назар з Арсом кивають, начебто погоджуються.

І тільки ми відчиняємо двері, я не встигаю ще кроку ступити, як у «підозрілого гінця» для друзів, летить стілець, потім мій кубок. Арс накидається і скручує хлопця, Назар обережно перевіряє квіточки.

- Відпусті-і-іть! Я всього лише кур'єр! - благає працівник доставки.

- Кур'єр для кого? Хто твій замовник? - Назар його сліпить ліхтариком, Арс підсилює хватку.

- Ми і так розуміємо, хто. Все одно він правду не скаже, - перебиваю, щоб не вибовкав від страху зайвого. - Бачите? Він всього лише кур'єр, відпускаємо і все.

- Ніяких все! Дзвони батькові!

- Міхо, ти в своєму розумі? Хочеш ще раз бути зв'язаним?

Уявив Алінку... якби вона не втекла, якби ми потім помінялися. Тоді це навіть дуже заводить. А її пальчики, які пурхали по моїй шкірі, так відчувалися шалено приємно.

- Ні, звичайно, не хочу! Більше не дамся! - відкидаю спогади, від яких зараз більше облом відчуваю, ніж післясмак насолоди.

- Послухайте, ви мене з кимось переплутали. Я всього лише кур'єр з доставки! Приніс набір для романтич…

- Тихіше, не кажи, що використаєш проти себе, - знову працівникові доставки рот закриваю.

- М-м-м, - мукає він. - Н-навіщо б я сюди ще перся? - все одно примудряється вимовити.

- Слухайте, а у нього дійсно наборчик для романтичної вечері. Сети з ролами, свічки, гарний букет. О, підписано ім'я замовника.

Дідько, Назар все-таки дістався до коробки та в лист для доставки заглянув.

- Міхо, ти нам нічого нового не хочеш розповісти? - насупившись, цікавиться Арс.

Хотів би, сказав. Ото причепилися!

- Отже, це справжній кур'єр. Відпускаємо його, - вириваю хлопця і шепочу йому, щоб швидко втік, а завтра повернувся, накину за моральну травму.

Повертаємося в квартиру.

Що тут казати? Моя романтична вечеря, як і весь вечір, накрився.

- Хлопці, ви голодні? Як щодо, повечеряти?

- При свічках?

- З квіточками?

- Та яка різниця, я не звернув уваги, коли робив замовлення. Хотілося повечеряти, тицьнув пальцем на сайті і все тут. Квіти та інше, напевно, видали бонусом, як улюбленому клієнтові.

Сідаємо за стіл, друзі взагалі очманіли, коли ми відкрили коробку.

- Ти із закритими очима тицяв на сайті, чи що? Чому твої роли у вигляді сердечок?

- І чому вони такі рожеві? Міхо-о... ти ж завжди уважний у виборі. Любиш склади читати!

Взагалі-то так. Але сьогодні, яка до біса уважність? Донька тренера пообіцяла зробити масаж. І я не міг ні про що більше думати. На сайті знайшовся відразу готовий набір для романтичної вечері. Зовсім не дивлячись, швидко сплатив у два кліка. У будь-яку мить могли помітити хтось із команди. Тому я поспішав, і тепер, як останній бовдур, поїдаю сердечки з рису і риби під здивоване бурмотіння друзів.

Проводжаючи Арса і Назара до дверей після вечері, першому віддав букет для його чи то зведеної сестри, чи то нареченої, можна назвати, два в одному. Назару підкинув свічок, раптом знадобляться.

Мені вони найближчим часом не потрібні. Щоб я ще коли-небудь старався заради дівчини? Щоб я ще терпів від непокірної зарази обломи? Чи я не Ведмідь, або що?

Ведмідь! Злий, роздратований і по-звірячому небезпечний. Особливо для деяких карооких масажисточок, на ім'я Аліна Омарова. Ну, зараза! Стільки нервів зіпсувала!

Ніколи. Ніколи ще я не давав над собою знущатися. Щоправда, ніхто і не ризикував. У школі знали, хто мій батько, пискнути поруч боялися. Став студентом, то я вже сам собою змужнів, що тільки близькому оточенню дозволяю жартувати безкарно. Дівчата раділи виконувати мої забаганки, аби довше зі мною затриматись.

І тут на тобі... донька тренера. Шкідлива колюча Зірочка.

Не можу відійти від сказу. Бачити її не хочу! А як я тоді потім побачу ворота? Наді мною, немов сокира лезом донизу, висить суперечка і гойдається туди-сюди.

Та плювати вже на трофеї. Мені б місця голкіпера не втратити.

Нарешті згадую про відключений телефон. Вставляю в зарядку, включаю. Багато пропущених дзвінків і повідомлень. Від батьків найбільше, як відчули, що я знову прикривався роботою тата.

Але ось і Аліні, мабуть, знадобився. Дзвонила багаторазово хитрунка. Перевірити хотіла? Турбувалася? Еге, дочекаєшся від неї.

Телефон оживає прямо в руках. Знову вона, ти подивися. Мало моєї ганьби?

- Дзвониш перевірити, як проходить сеанс? Чудово! Валяюся на ліжку прив'язаний, насолоджуватися не припиняю! - розлючено гарчу, без усяких люб'язностей.

- Як би ти тоді дістався до телефону? - подає вона тоненький схвильований голос.

- То тебе лише це цікавить?

- Ні, ну я чекала, коли тобі допоможуть. Повернутися боялася. Міш, ти сильно образився?

Сильно???

Фр-р-р! Потоки добірних лайок на язиці. Вона ще питає! Ну і нахабство!

- Сама здогадайся, масажисточко, - кажу і стискаю в руці телефон, ось-ось корпус трісне від моєї лютої хватки.

- Ну добре. Отже, не образився.

- Що-що, дідько забирай?!

- Пам'ятаєш, ти мені так казав? Якщо один з нас не ображається, то й іншому не треба. Злитися удвох або нікому. Я на тебе не образилася, все добре.