Читати книгу - "По сусідству з дияволом, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ двадцять девятий. Втекти від спогадів.

Дорогою до клубу, в якому зі слів Раяна повинні були тусуватись його друзі, Тесс не вимовила ані слова. Вона робила вигляд, що слухає молодого чоловіка, який без зупину розповідає їй про усякі нісенітнеці, про свої бажання відвідати якісь країни, про зміни в його нудному повсякденні та про людей, які варті його поваги. Та усі думки Тесс були спрямовані до того, хто так безжально увірвався в її життя, після того як зник на довгі роки. Вона не могла забути цинічного погляду холодних очей, які пропалювали її у ресторані, а головне, не мала сил щоб заспокоїти хуртовину в серці після зустрічі з Елліасом.
Така жорстока доля, яка насміхається над нею знов і знов, не дозволяючи звільнитись від тягара, що зводить з розуму. Тесс воліла забути про свого колишнього сусіда назавжди. Вона молилась за це і благала усіх небожителей про допомогу, і мала надію, що скориставшись змогою розвіятись з Раяном, неодмінно знайде натхнення для нових відносин. Та помилялась.
За півгодини вони вже вийшли з автомобіля і тримаючись за руки, пішли до центрального входу двоповерхової будівлі, залитої неоновим сяйвом. У клубі «Мохіто», що славився своєю брутальністю та інколи неадекватними відвідувачами, було досить людно, якщо судити з того, що зовні стояла величезна черга з охочих потрапити усередину. На вході стояло п'ятеро величезних чоловіків у чорних костюмах, що оглядали дрескод бажаючих пройти всередину та перевіряли сумочки і одяг металошукачами. 
Коли Раян підійшов до кремезного чорношкірого охоронця, який стояв осторонь, ніби контролюючи інших колег, той посміхнувся:
– Спекотний вечор сьогодні.
– Так, пане Зельц. – відказав чоловік, – Ваші на звичних місцях. – він швидко пропустив Раяна та його спутницю, відчинивши червоний ціпок, який прикрашав прохід. 
– Чудово! – Видихнув Раян і прискоривши свій крок, повів Тесс за собою. – Давай повеселимося!
Пробираючись крізь натовп танцюючих, Тесс різко отямилася й інтуїтивно стиснула свої пальці на руці Раяна, відчуваючи деяку задуху та дискомфорт. Молодик поглянув на неї через плече і здогадавшись, що зараз саме та мить, якою треба скористатись, притягнув Тесс до себе і обійняв. Вона не супротивилась і була майже вдячною за такий чоловічий вчинок. 
Вони прямували у бік більш просторого другого ярусу, де були столики з диванами для особливих гостей. 
Кожен клуб має схожість між собою. Ось і цей особливо не відрізнявся від більшості. Контингент тут був різношерсний, але в рамках потрібної пристойності, адже не кожна людина могла потрапити сюди. По-перше, вік. До клубу пропускали лише повнолітніх, не допускаючи прослизання підлітків за підробними документами. Усіх підозрілих особистостей перевіряли за даними паспортної бази, а тих, кого в цій базі не можливо було знайти просто відправляли додому. По-друге, фінансові можливості. Якщо немає достатньої кількості грошей для мінімального замовлення, а це два нулі у купюрі, то й шансів практично немає. Потрапити можна компанією або у супроводі когось значущого, як у випадку Тесс з Раяном.
– Ну ось, прошу любити і шанувати! – Досить голосно сказав Раян, відрекомендовуючи Тесс компанії з восьми чоловік.
– Хірург у спідниці?! – трохи здивовано вигукнув хлопець у величезних окулярах-сердечках.
– Вона сама! – Кивнув Раян і запропонував Тесс сісти на диван, який складався з трьох відрізків сполучених між собою.  
Компанія налічувала трьох дівчат і п'ятеро хлопців, які не соромлячись розглядали нову пасію Раяна своїми зацікавленими і в той же час гордовитими поглядами, чим бентежили Тесс. Вона також мала змогу оцінити кожного з них, відчуваючи себе білою вороною серед нічних кажанів. Тесс вже встигла зрозуміти, що це була не найліпша ідея і вона не зможе розслабитись та позбутися думок про Елліаса, але все ж сіла на запропоноване місце і посміхнулась до друзів Раяна.
– Твоя пасія на сьогоднішню ніч? – припустила блондинка у чорній міні-сукні з глибоким декольте. Дівчина виглядала і поводила себе як свіцька левиця, що щойно зійшла з обкладинки журналу Плейбой.
– Дана, завали рота! – шикнув на неї її сусід праворуч, надпивши коктейль із її рук, і розкинувши руки на спинці дивана. Він був симпатичний, не старший двадцяти пяти років і виглядав більш-менш нормально серед інших, але тільки це перше враження і воно може бути оманливим. – Я думаю, що заради однієї ночі мій друг не різатиме себе, а тим паче не прокинеться рано вранці щоб попити з дівчиною кави! – блондинка лише відвела очі, не сприйнявши грунтовність такої відповіді за привід бути більш приятельскою.
– Тесс, що хочеш пити? – Запитав Раян, не звертаючи уваги на своїх друзів, і не прагнучі познайомити їх з Тесс, чи хочаб назвати їхні імена.
– На твій розсуд. – Видихнула вона і вже за мить прикриваючи рота рукою, так щоб її почув лише Раян. – Мені до вбиральні потрібно. 
– Це там у лівому закутку. – відказав Раян, відхилившись на спинку, щоб Тесс мала змогу пройти. – Скласти тобі компанію?
– Ні, дякую. – Усміхнувшись хлопцю, Тесс розправила плечі і знайшовши очима напрямок на який було вказано, швидко попрямувала туди.
Вона не мала потреби користуватися туалетом, але це було мабуть одне з небагатьох місць, де вона могла усамітнитися, щоб вирішити як виплутуватись з цією нерозсудливої ситуації з клубом і друзями Раяна. Набравши Амалію, Тесс притулилася головою до холодної стіни, вмостившись на мармуровий стелаж біля раковини.  
Декілька довгих гудків і подруга зняла слухавку.
– Тесс, що трапилося? – хрипким голосом запитала Амалія.
– Пробач, що розбудила. Мені просто необхідно було почути твій голос.
– Ти де? І котра година? – Сонно запитала Амалія і додала більш жвавіше. – Тільки не кажи, що ти вирішила погуляти без мене!
– Я бачила його! – повідомила Тесс, не дозволивши подрузі продовжувати свої здогадки. – Він бачив як я вечеряла з Раяном. Він дивився на мене. І він дочекався поки я подивлюсь на нього у відповідь, а потім пішов.
– Хто він? З ким ти вечеряла? Що за Раян? І де ти зараз? Тесс??? – На останньому слові Амалія підвищила свій голос, вимагаючи відповідей на свої питання. – Тесс?!
– Елліас, – зробивши паузу, чергуючи слова з видихами, Тесс більш тихіше продовжувала говорити, адже у вбиральні вона вже не була сама. – Він бачив мене сьогодні. Він просто дивився на мене. Просто дивився.
– Тесс, ти пішла на побачення з цим психом? Знов?
– Так.
– Ну ти і дуринда! – вилаялась Амалія. – Якого такого тебе тягне до цього психа? У тебе одна крайність в іншу!
– Ти знала, що Елліас все ще у місті?
– Ну, чула звісно. – Спокійно відповіла Амалія, і знов нагримала. – Ти й сама про це знала!  
– Знала. – погодилась Тесс.
– А де ти зараз?
– Я в клубі «Мохіто» з Раяном та його друзями. Мені потрібно було відволіктися від емоцій, що наринули після зустрічі з ним. Та здається це не допомагає.
– Чекай мене, я скоро приїду. – Запропонувала Амалія. – Дай мені десять хвилин на пробудження і пять на збори і чекай мене в тому клубі! Не смій нікуди тікати!
– Я не впевнена, що це буде гарна ідея. Я як ні як на побаченні.
– Йой, та пофіг! Ти ж не на побаченні з його друзями. Я вже збираюсь, тому нікуди не йди!
– Добре. – Видихнула Тесс, приймаючи допомогу подруги, яка в тусовках та ділах амурних мала більший досвід. А головне, що Амалія була в курсі всієї ситуації з Елліасом і могла морально підтримати та підбадьорити її. 
– Дивись дочекайся мене, Тесс! Не змушуй мене дзвонити тому, кому я не хочу дзвонити! – останнє що сказала Амалія, перш ніж відключитись.
Повернувшись до Раяна та його друзів, Тесс вже не посміхалась. Прийнявши коктейль з вишнею, яка дійсно плавала в келиху, вона здивовано звела брови і опанувавши себе, подякувала. Декілька молодиків і одна дівчина з компанії спустились на танцмайданчик щоб потанцювати, інші ж які залишились продовжували пильно розглядати Тесс, яка явно не вписувалась в їх формат.
– То ти справді хірург? – Допит почала блондинка, погладжуючи ногу свого партнера, що здався Тесс симпатичним.
– Не зовсім. – відверто відповіла вона, намагаючись розслабитись.
– Як це?
– Я проходжу інтернатуру, тому поки що молодший хірург.
– Ваууу! – Вигукнув темноволосий хлопець, запаливши цигарку. – Вона реально думає, що нас цікавлять такі подробиці!
– Закрийся! – прогарчав Раян, обійнявши Тесс за талію. – Якби не Тесс, то ми б з тобою не змогли продовжити наш діалог.
– Ну то так. – кивнув молодик, примружуючи ліве око від диму.
– Значить, – продовжувала Дана, – ти зі звичайної сім'ї?!
– А що тебе бентежить? – перепитала Тесс, відчуваючи злість. Вона знову відчула холод у венах, що зник при зустрічі з Елліасом і похвалила себе за це. – Тебе бентежить те, що я сама забезпечую себе і сама домагаюся свого карєрного зростання?
– Нууу, – замислилась блондинка, в'їдливо нападаючи на непрохану гостю. – Ти не зможеш досягти чогось більшого без грошей чи заможного чоловіка!
– Зате все чого я досягну, буде моїм! – натякнула Тесс і відхилилась, коли Раяну передали через столик цигарку, яка своїм запахом нагадувала ні що інше як маріхуану.
– Так-так, і як довго ти пишатимешся цим «твоїм»?
– Моє завжди залишиться моїм.
– Досить! – втрутився Раян, випускаючи кільця диму. – це пуста розмова.
– Але ти хотів щоб ми познайомилися з нею ближче. – обурилась Дана. – Який сенс заводити чергову, – вона замовкла під важким поглядом Раяна, і більш мяко продовжила, – подружку, якщо ти не хочеш щоб ми цікавилися нею?
– Ми прийшли сюди розважитись. Іншим разом поспілкуєтесь! – пообіцяв Раян, простягши Тесс руку, таким чином запрошуючи її потанцювати.
Вона мовчки прийняла запрошення, і вже за півхвилини притискаючись до теплого плеча Раяна, дозволила йому вести в повільному танці. Танцюючих поменшало лише на чверть, та все одно було занадто тісно для того, щоб оминати спонтанних зіткнень один з одним.
– Пробач моїх друзів. – відказав Раян, ніби ненавмисне торкнувшись губами шиї Тесс. – Вони справді бувають недружніми.
– Мені байдуже на них. – зітхнула вона. – Це ж твої друзі.
– Мабуть сьогодні не найкраща ніч для знайомства з ними.
– Це точно. – Видихнула Тесс і згадавши про Амалію, додала. – Незабаром приїде моя подруга, якщо ти не заперечуєш. Вона сильно непокоїлась за мене, тому вирішила перевірити чи все зі мною гаразд.
– Звичайно ж. – кивнув Раян, дивлячись в очі Тесс відверто обожнюючім поглядом. Він намагався контролювати себе, та чим більше дивився на неї, тим сильніше бажав її і в якусь мить не втримався та поцілував. Коротко. Ніжно. Лише торкнувшись губами губ. І відразу вибачився за своє нахабство. – Тесс, пробач. Я ідіот! Я поспішив.  
Але Тесс сприйняла цей поцілунок по-своєму і відповіла поцілунком.
Вона притягнула його за шию, показуючи що згодна продовжити і зовсім не потребує його вибачення. Дозволяючи гострому язику увірватися в її рот, Тесс заплющила очі, вловлюючи почуття та емоції, які мали виникнути. Повинні були. Та нажаль знов не пощастило. Не було й найменшого натяку на вогонь, що міг перерости в полум'я. Не було метеликів у животі і запаморочення крім того, яке вже було викликано сп'янінням.
Байдужість. Пустка. Холод.
Хоча Тесс і була зацікавлена в молодику з пшеничними кучерями, що увірвався в її життя так раптово і таким незвичайним способом, але все ще нічого не відчувала до нього. Поцілунок протверезив її, ненадовго дозволивши забути про самотність, але так само швидко спустив її з небес на землю, огрівши новим потоком спогадів про сусіда, поцілунки якого зводили її з розуму.
– Я не вражаю? – Прошепотів Раян, спостерігаючи як Тесс відсторонюється від нього, і намагається не дивитися в очі. – Розчарував?
– Справа не в тобі! – Запевняла Тесс, розтягуючи губи в посмішці. – Я надто довго була одна.
– Тесс, – Раян не дозволив їй вислизнути з його рук, притиснувши до себе. – Це все алкоголь. Давай забудемо про це і коли настане час, спробуємо повторити?
– Так, можливо ти правий, – відказала Тесс, і подивилась в сторону. – Я краще поїду додому, а ти залишайся із друзями. – вона відштовхнула Раяна і пересмикнувши плечима, поспішила на вихід.
Вибігши на вулицю, Тесс розгублено дивилася по сторонам, не витримуючи напруження потоками сліз. Вона плакала, обкусуючи губи і тремтячими руками дістала мобільний телефон. З третьої спроби їй вдалося розблокувати екран та набрати номер подруги, що мала бути на шляху до клубу.
– Тесс! – голос Раяна кликав її, змусивши Тесс змінити план своїх дій. Вона прибрала телефон у задню кишеню джинсів, і поспішно витерла сльози. – Тесс, давай я відвезу тебе або таксі викличу.
– Не варто турбуватися про мене. – холодно відказала вона, обернувшись до хлопця, що виглядав дещо стурбованим.
– Ти дивовижна дівчина. – Видихнув Раян, хижо посміхаючись.
– Я звичайна. Вибач, що розчарувала і змусила тебе думати інакше.
– Ти загадка, яку я хочу розгадати! – І вже тихіше, змушуючи Тесс прислухатись до його слів. – якщо ти дозволиш мені це зробити.