Читати книгу - "Мій недолугий бос, Ксенія Стрілець"

Аделіна

Дивлюсь на Дениса, що вже виліз з басейну та долонями стирає зайву вологу з обличчя і я тану наче морозиво, від споглядання за цією картиною. Де той лікар, що ще в дитинстві радив мені носити окуляри? Та я навіть на відстані бачу, як маленькі блискучі крапельки води стікають по його підтягнутому тілу.

То лише в книгах всі шаленіють від брутальної гори м'язів. А в реальному житті з ними що  робити? Ні облизати, ні на хліб намазати. Інша справа, гарний, як бог Коваленко, тіла якого так і хочеться торкнутись, і лише від згадки про це, починають поколювати кінчики пальців. Він знову скуйовджує своє вологе волосся, а коли обертається в мій бік, на його гарному обличчі сяє чарівна посмішка, яку так і хочеться стерти поцілунком. 

Зупиніть хто-небудь це божевілля в моїй голові, поки у мене дах не поїхав, бо коли ця відпустка закінчиться і ми розійдемось в різні боки, ніяке Просеко не приведе мене потім до тями, бо здається, що я вже пропала. Якщо раніше мені справді подобався Коваленко бізнесмен, то в Коваленка відчайдуха я, здається закохуюсь. Та де там, вже закохалась.

Денис починає танцювати на краю басейна, підманюючи мене своїми звабливими рухами, і я трохи жалкую, що він не погодився купити плавки, бо тоді б цей танець підпадав би під позначку вісімнадцять плюс. І лише від думки про це, я сама того не помічаючи, облизую губи.

– Ти можеш бути нормальним? – запитую жартома, зовсім не маючи цього на увазі, бо він мені подобається саме таким.

– Я і так нормальний, – грайливо проводить язиком між зубами і стрибає у воду. 

Винирює, проводить руками по волоссю і посміхаючись манить мене до себе пальчиком. Трясця, знову доведеться сушити купальник, але й ігнорувати таке запрошення я не збираюсь. 

Беру розгін, з місця де стояла, і стрибаю до басейну, але не граційною рибкою, як це зробив Денис, а бомбочкою. Великою такою, яка розкидає бризки навкруги та вибуховою хвилею накриває чоловіка.

Не встигаю як треба винирнути, як він вже тут як тут. Денис притримує мене у воді, а я обвиваю його талію ногами та обіймаю за шию, щоб ще міцніше притулитись до його тіла та вкрасти солодкий поцілунок. 

Якщо минулого разу ми встигаємо поплавати наввипередки, позмагатись, хто на довше затримає повітря під водою та пострибати з трампліна, то цей заплив ми присвятили ніжності. Ніхто нікуди не стрибав і ніхто нікого не топив, ми тримались на воді обіймаючись, а Денису як ніколи заважав мій купальник, а точніше, ті нещасні трикутнички. Проте мені нічого не заважало, я лише отримувала естетичну насолоду споглядаючи та досліджуючи прекрасне тіло чоловіка.

Зараз мої, припухлі від поцілунків, губи трохи печуть від тертя об його щетину і я торкаюсь їх прохолодними пальцями, щоб полегшити їх долю.

– Все ще печуть? – звертається, трохи схилившись в мій бік, а рука вже тягнеться до мого обличчя, повертаючи його до себе.

– Трохи. Скоро пройде.

– Але мені не шкода, – лукаво відповідає та обережно, майже невагомо, торкається своїми губами моїх.

– Я й не сумнівалась, – промовляю між поцілунками. 

Після хвилинки ніжності, я вирішую погрітися на сонечку, і Денис допомагає мені вилізти з води, а сам з розгону ходу знову пірнає у воду, навіть не зупиняючись біля бортика. Та ще амфібія. Була б його воля, він би не вилазив з води і мене б звідти не випускав.

Попри нестримне бажання проводити з ним якомога більше часу, треба і розум мати, тим паче, що скоро має приїхати синьйор Коста і світити своїми принадами перед незнайомим чоловіком не дуже хочеться. 

Ми з Денисом, як ті набрибливі родичі, що ніяк не поїдуть додому. Це буде вже третя наша спроба попрощатися з власником маєтку і я сподіваюсь, що сьогодні ввечері ми таки сядемо на свій літак.

Коли я лише на мить закриваю очі, і починаю відчувати ніжне тепло від сонечка, прохолодні краплі розлітаються по моєму тілу і я відкриваю очі, щоб побачити перед собою Дениса, що ніяк не заспокоїться і бризкає на мене водою з басейну. Як мала дитина. Але мені подобається. Подобається, що він серйозний, коли того вимагають обставини та грайливий, коли його супер розумний мозок не обтяжений проблемами. 

Здається, він нарешті відпустив ситуацію і не думає про роботу, бо його обличчя розслаблене і лише коли він мені посміхається, на ньому з'являються  дрібні зморшки біля очей, які мені так і кортить поцілувати.

Стільки ніжності навколо, що навіть не віриться, що наші відносини закрутились за один день. Наче притрушені чарівною пильцею, живуть у своєму магічному світі, і в якусь мить, ти просто боїшся необережно чхнути, щоб все це не пропало.

– Що там за крики? – перериває мої роздуми Денис.

Дійсно, чутно чужі голоси десь на причілку будинку і я підводжусь зі свого шезлонга не розуміючи, що саме робити в такій ситуації. Коли інтонація підвищується, я вже можу розрізнити голоси, і один з них розлючений жіночий, а другий точно належить синьйору Коста. Схоже на якусь перепалку та не знаю чи варто нам, на правах гостей, втручатись.

Але поки я розмірковую над питання “втручатись або не втручатись” Денис вже стоїть біля тераси, спостерігаючи за тим, що відбувається.

 – А ще кажуть, що жінки кругом сують свого носа, – не стримуюсь, коли бачу, з якою цікавістю він спостерігає за винуватцями галасу.

– Ми ж не знаємо, як складеться далі ця сварка, може комусь із них знадобиться допомога, – спирається плечем на стіну будинку і продовжує спостерігати. – Але мені здається, що рятувати доведеться Косту, бо він знатно розлютив цю жіночку, – каже посміхаючись коли обертається до мене і тим самим ще більше мене інтригує.

Тут вже я не витримую, встаю з шезлонга та приєднуюсь до чоловіка в його затишному куточку, щоб задовольнити свою цікавість.

– Здається, що Коста сильно завинив, – обертається до мене і цілує, поки я вдивляюсь у парочку.

– Лідія?