Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Як могла вона жити без нього? Вона лише задихалася від його відсутності, маючись, мов у тумані, не здатна загасити вируюче полум’я нестримного, проте вже повік нездійсненного бажання. Чи повернуться до неї знову сонячне світло, полуднева спека, прохолодний ранковий бриз, вечірній вітерець і зоряне небо? Чи захочеться їй знову бачити людей? Ні, не могла вона жити без нього, тож, охоплена нездоланним смутком, занурилась у дивний світ своїх спогадів, прихисток теплий, радісний і чудовий.
Натомість сусідки могли пригадати лише погане: їхні сварки та суперечки, скандали через гроші, ночі, що він їх перебував бозна-де і казна з ким — хоча вибір невеликий: або з жінками, або в гральних закладах. Але ж чому ж вони так швидко забули ті чудові дні, коли Силвіо Калдас приїхав у Баїю, і дона Флор ледь із ніг не падала від втоми, як, утім, і від радості? Вона і тепер достеменно пам’ятає той досконалий тиждень, адже для неї це було справжнє свято, вона була тоді, немов королева свого кварталу, який гудів, мов розтривожений вулик. Її дім був запруджений поважними персонами, по-справжньому шанованими особами, і всі вони стукалися в двері, питаючись дозволу ввійти. Попри те, що Силвіо зупинився в Палас-готелі, весь день він проводив у Гульвіси: тут він приймав гостей і почувався як удома, а до дони Флор ставився, наче до молодшої сестри. Приходили в той період до них і Гульвісині знайомі: банкір Селестино, доктор Луїс Енріке і дон Клементе Ніґра, а також інші відомі громадяни Баїї, спокусившись не лише знаменитими наїдками дони Флор, а й нагодою потиснути співакові руку. То були воістину знатні гості, побачивши яких у дони Розилди від захвату міг би статися розрив серця, та, на щастя, вона була тоді в Назаре-дас-Фариньяс, доїдаючи невістку, яка, як повідомляв у листі Ейтор, нарешті понесла первістка.
Від цього візиту в дони Флор залишилися не лише чудові спогади, а й газетні вирізки. Журналісти, Гульвісині приятелі — Джованні Ґімараєнс, славнозвісний любитель пожартувати і посміятись, а також негр Батиста, справжній поціновувач жіночої краси та смачної їжі — висвітлили цю подію в своїх газетах. Джованні мальовничо розхвалив «неперевершений прийом, що його на честь відомого співака влаштував сеньйор Валдоміро Ґімараєнс, муніципальний чиновник, і його неймовірна дружина дона Флоріпедес Пайва Ґімараєнс, кулінарний талант якої поєднується з винятковою добротою й достойним вихованням». Негр Жоан Батиста захоплювався розмаїтістю страв: «…розкішний стіл вражав вишуканістю та розмаїттям неповторних страв, зокрема делікатесами традиційної баїянської кухні; дванадцять різновидів закусок і щедрий десерт вдало демонстрував багатство нашого кулінарного мистецтва і неперевершене вміння сеньйори Флор Ґімараєнс, дружини нашого передплатника Валдоміро Ґімараєнса, одного з найстаранніших і сумлінних чиновників префектури». Певно, ті два ненажери так щільно понабивали кендюхи, що наспівали купу елегій і мало не до небес возвеличили не лише страви та гостинність дони Флор, а й зобразили Гульвісу старанним, сумлінним і відповідальним чиновником, вочевидь, перегнувши палицю.
Чому підлі пліткарки не пригадають той недільний прийом? Коли в домі від гостей ніде було яблуку впасти, а столи від страв так і гнулися. Сеньйор Кокейжо, судовий чиновник і меломан, виголосив промову, ба навіть елегію на честь золотих рук дони Флор; поет Еліо Сімоенс обіцяв написати сонет, щоб ушанувати кулінарний хист «гостинної господині дому, берегині славних традицій баїянської кухні». Кумасі теж були там, перешіптувалися й усе чудово бачили, і треба ж, геть забули, як усі в один голос захоплено зітхнули, коли Силвіо, взявши гітару, заспівав своїм пристрасним, воістину бразильським голосом. Послухати його на вулиці зібрався величезний натовп, він співав до світанку, а гості, сидячи за пивом чи кашасою, замовляли все нові та нові пісні, й Силвіо радо виконував кожну забаганку.
Однак найтеплішим спогадом для дони Флор були не компліменти щодо її кулінарного хисту, не дописи в газетах, не промови та вірші, ба навіть не спів Силвіо Калдаса, що сповнював простір спокоєм та гармонією; найдорожчим, наймилішим її спогадом була поведінка Гульвіси того вечора. Він не лише оплатив усі витрати (і де тільки взяв стільки грошей? Хоча завдяки своїй харизмі він і не на таке був здатен…), але й не напився, розважав гостей і поводився як привітний господар. А коли співак (і ніхто ж іще навіть не просив його) взяв гітару, щоб піснею віддячити доні Флор і Гульвісі за такий чудовий прийом і назвав її «Флорзинією, своєю сестричкою…», Гульвіса сів поруч із дружиною й узяв її за руку. На очах дони Флор забриніли сльози розчулення.
Як може вона жити без нього? Як звикнути до того, що його немає? Про приїзд свого улюбленого виконавця дона Флор дізналася зі шпальт вечірнього вісника; він виступатиме в «Паласі» й «Табарисі», а також на запрошення мера дасть міні-концерт на площі Кампо Ґранде, щоб усі охочі мали змогу його почути і поспівати разом із ним. Чи знав тоді Гульвіса про приїзд Калдаса, чи планував його запросити?
Коли він кілька місяців тому повернувся з Ріо, ім’я Силвіо Калдаса не сходило з його вуст, здавалося, на інші теми Гульвісі тоді говорити взагалі не хотілося. Хвалився, що обіцяв улаштувати співаку прийом у їхньому домі. Але хто повірить у цю маячню? Знаменитість, що про нього кричать заголовки газет, його усмішка так і сяє з журнальних шпальт, та й за тиждень гастролей у Баїї він навряд чи встигне відбути всі офіційні зустрічі, не кажучи вже про запрошення місцевих багатіїв! Та й навіть якби хотів, чи вистачило б йому часу на обід у домі якоїсь голоти? «Найвідоміші особи з вищого світу організовують банкети на честь великого артиста», — писали газети. Авжеж, дона Флор охоче організувала би прийом, хоч це і не так легко, але вона радо витратила б усі свої мізерні заощадження, заховані у ніжці кованого ліжка, весь свій місячний заробіток і, якби виникла потреба, залізла у борги, щоб достойно прийняти в себе почесного гостя і нагодувати його традиційними розмаїтими стравами їхнього регіону. Вона не сумнівалася, що Гульвіса і справді заприятелював у Ріо з Силвіо, бо співака теж часто бачили в гральних закладах. Але одна річ перекинутися кількома словами за грою, а геть інша — прийняти від них запрошення на обід! Але ж це Гульвіса, хіба для нього існували якісь рамки чи несприятливі обставини? Для Гульвіси не було нічого неможливого, все здавалось йому простим і досяжним. Утім, дона Флор
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дона Флор та двоє її чоловіків», після закриття браузера.