Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

днів їм вдалося зібрати чималу суму. Продовжити це їм завадила маленька незручність: довелося тричі змінювати назву делегації, залежно від того, хто з політиків жертвував кошти. Мірандау згодом запропонував таке: розділити зібрані гроші між членами делегації й розпустити її, за умови, що вони розповідатимуть, як відвідали всі навчальні заклади столиці. Одначе п’ятеро студентів одностайно відмовилися: їм понад усе хотілося побачити Ріо (навіть якщо це вже так необхідно, вони були готові відвідати агрономічну школу, галопом пробігши її аудиторіями).

Перед самісіньким від’їздом, коли на руках у них уже були квитки, оплачені Секретаріатом сільськогосподарських робіт штату, — делегація вчетверте змінювала назву і патронат, виступаючи саме під егідою найвеликодушнішого секретаря держави — в одного з шістьох мандрівників почалася страшна лихоманка. Лікар категорично заборонив йому подорожувати, а часу замінити його на іншого студента чи принаймні продати квиток не залишалося.

Гульвіса прийшов на пристань провести Мірандау, аж раптом той запропонував:

— А чому б тобі не поїхати з нами?

— Але я ж не студент!

— Послухай, чоловіче, не був студентом, то станеш ним… Тільки поквапся, пароплав вирушатиме за дві години…

Цього часу вистачало, щоб заскочити додому, спакувати білизну, кілька сорочок і синій кашеміровий костюм, поки Мірандау — чого лише не зробиш заради друга — втішатиме невтішну дону Флор.

Дона Флор і не сумнівалась — він уже ніколи не повернеться. Не така вона вже й дурепа, щоб повірити в цю несусвітню байку про начебто студентську делегацію, що вирушає до столиці з навчальною метою. Як же тоді її чоловік, який ніколи не був студентом, опинився у складі тієї делегації? Єдиним підручником Гульвіси був сонник із докладним тлумаченням усіх сновидінь — незамінна річ для кожного азартного гравця. Це ж очевидно, він просто поволікся за черговою повією, щоб уповні зануритись у безодню столичної розпусти.

І що більше присягався Мірандау святою пам’яттю своєї матері, здоров’ям своїх дітей, то менше вірила вона тій їхній вигадці. Нащо Мірандау, її кум, так підло їй бреше, нащо він так негідно грає на її почуттях, нащо так знущається з неї? Якщо він не поважає її, то навіщо обрав за хрещену своєї дитини? А Гульвіса теж хороший: як уже надумав таки її покинути і втекти з черговою лярвою в Ріо, то май мужність, скажи правду, а не приводь кума з його побрехеньками. «Але ж це правда, кумонько, чиста правда! Клянуся, через місяць ми повернемося, от побачиш». До чого вся ця комедія? Гульвіса більше ніколи не повернеться, вона, як ніхто, в цьому впевнена.

Але він таки повернувся, коли й обіцяв, у складі студентської делегації — про те, що вона таки існує, дона Флор уже знала, бо туди входив старший син дони Синьї Терри, її учениці, який у своєму листі до матері назвав Гульвісу «чудовим приятелем». Він не лише повернувся, а й привіз їй у подарунок відріз дорогого імпортного шовку. Виграв у рулетку, — подумала дона Флор, — втім, це також означало, що він таки не забував і думав про неї у тому вирі гульок, розваг, нічних ігор і пиятик. «Як би я міг тебе забути, кохана, та й поїхав лише тому, що мене попросили, адже делегація могла вирушити лише в повному складі». Відтепер на Гульвісі незмінно був столичний жилет, весь він так і випромінював «вищий» рівень поведінки і без угаву теревенив про свої пригоди та враження від Ріо. Ця поїздка подарувала йому низку цікавих знайомств і він тільки й говорив про співака Силвіо Калдаса чи зірку театру Беатрис Коста.

З Силвіо Калдасом його познайомив Доривал Кайммі в казино на Урці, де Калдас співав свої відомі серенади. Гульвіса був просто в захваті від його простоти та скромності. «Ніколи і не скажеш, що він знаменитість, та й ти сама переконаєшся, коли він сюди приїде. Він сказав мені, що в березні збирається в Баїю, і я пообіцяв, що на його честь ти приготуєш обід із баїянських страв. А він любить смачно попоїсти». З яким же задоволенням приготувала б дона Флор для нього такий обід, якби і справді випала така нагода; вона була палкою прихильницею цього співака і часто слухала його виступи по радіо.

Загорнувши своє прекрасне оголене тіло у подарований витончений шовк, не тямлячись від радості, що Гульвіса повернувся, осяйна дона Флор кинулася в його обійми. Її каяття додало їхнім любощам стільки ніжності: вона сильно недооцінювала свого чоловіка, була несправедлива до нього і поставила під сумнів дії свого «найвродливішого з усіх студентів…»

Дона Флор так ніколи і не дізнається, яких зусиль коштувало Мірандау вирвати Гульвісу з обіймів Жозі й увіпхати його на судно, що вже відчалювало в Баїю. Жозі — так називали красуню-португалку Жозефіну, хористку в «Португальському ревю» Беатрис Кости. Жозі, здавалося, геть збожеволіла від пристрасного кохання до молодого баїянця і він відповідав їй взаємністю. Вони познайомилися, коли делегація студентів, отримавши квитки на спектакль у «Республіканський театр», вирушила після вистави за лаштунки, щоб привітатися з Беатрис і її артистами та хористками. Жозі сподобалася Гульвісі ще на сцені, в образі торговки рибою. Окинувши поглядом сумнівного студента, дівчина всміхнулась Гульвісі, а вже за півгодини вони вечеряли в сусідній таверні, насолоджуючись стравою з тріски. Жозі оплатила рахунок, як, утім, і всі подальші аж до його від’їзду. Дуріючи від розваг у казино та пристрасної португалки, Гульвіса геть забув про день повернення в Баїю й Мірандау довелося докласти чималих зусиль, щоб змусити його отямитися:

— Гульвісо, з мене вистачило сліз куми перед нашим від’їздом, годі вже… Уявляєш, що з нею буде, якщо я повернуся без тебе?

Отож дона Флор ніколи не дізнається про цей факт, як і про те, де Гульвіса взяв той відріз французького шовку. А він не купив його в Ріо, ні, а виграв у покер уже безпосередньо перед прибуттям пароплава в Салвадор, коли члени делегації, не маючи ні копійки в кишенях, почали грати на куплені в столиці подарунки. В одного студента Гульвіса виграв шовковий відріз, в іншого — блискучі лаковані туфлі й дуже модну краватку-метелик у сині горохи. Його ж ставкою — на противагу цим матеріальним благам — була розкішна кольорова світлина Жозі за склом у позолоченій рамі; на цьому фото чарівна шансонетка красувалася на сцені театру в трусиках і ліфчику, з грайливо піднятою ніжкою й веселими бісиками в очах. На звороті фото було старанно виведено: «Палко коханому, любому баїянцю. Сумую, твоя Жозі». Гульвіса сплавив цей портрет своєму попутнику, молодому адвокатові, який мріяв вразити приятелів розповідями і доказами його численних столичних пригод. Тому Жозі, сама не підозрюючи,