Читати книгу - "Не кохай мене , Ольга Джокер"

30.

***
Я розслабляюся через декілька хвилин і приводжу подих у норму. Нічого надприродного не відбувається, окрім того, що ми з Яром сидимо близько один до одного. У нього ж був шанс посунутись, але він цього не зробив, спеціально притиснувши мене до краю дивану. От навіщо?

Ярослав не розпускає своїх рук, не намагається залізти мені в труси. Все більш ніж чинно і благородно. Ми знову непогано ладнаємо та обговорюємо фільм. Щоправда, не виходить так як раніше. Невимушено і рівно. Я ніяк не можу позбутися думки, що ще недавно вільно чіпала член Жарова і смоктала його гарячий язик, який блукав у мене в роті. 

Цього разу на екрані не бойовик, а кримінальна драма, в якій є яскраво виражена любовна лінія. З розкриттям сюжету я починаю розуміти, чому не люблю ні читати любовні романи, ні дивитися зняті по них фільми. Тому що, наприклад, в жахах майже немає шансів на те, що ти всією душею будеш перейматися головним героєм. Там страх, кров і несподівані повороти сюжету. У любовних романах велика можливість прийняти близько до серця ту чи іншу ситуацію і приміряти її на себе.

Коли у фільмі Енді Вудс постає перед вибором – залишитися вірним або зрадити дружину, я заплющую очі і не дивлюся на екран.

- Видихай, Прянику, — пропонує Яр. - Він не зміг.

- Чесно? Ти не брешеш?

- Чесно.

З побоюванням відкриваю очі. Головний герой задумливо курить біля вікна, навіть не дивлячись на те, як коханка збирає свій одяг по всьому номеру.

- Фух. Я мало не роздробила йому яйця через екран.

Яр коротко сміється і переводить на мене свій погляд.

- Не люблю зради, — поясню Жарову.

- Чому?

- А за що їх любити? Це бридко та брудно. Хоча ви, чоловіки, звичайно, вважаєте інакше і часто виправдовуєте зради.

- Я б посперечався.

- Ну, спробуй, — скептично піднімаю брову. - Хочеш сказати, що у стосунках ти вірний своїй половині?

Яр примружується і мовчить. Він такий спокійний та розслаблений. Хочеться залізти до нього під бік і заспокоїтися.

- Ти мене за кого приймаєш, Сонь?

- Я чудово пам'ятаю, як ти зраджував свою дівчину з її подругою! - Відповідаю, войовничо скинувши підборіддя. - Я пам'ятаю про тебе більше, ніж ти можеш уявити.

- Я був підлітком. Це не рахується.

- Бл*дство... воно в крові.

Жаров хитає головою та потирає долонями щетину.

- Так моя мама говорила. У неї був один такий чоловік. Клявся у коханні, оберемками тягав квіти, а потім вона піймала його в ліжку з іншою жінкою. Дурою була, на перший раз вибачила, бо цей чоловік каявся і не давав їй проходу. Але через місяць він зробив так знову.

Я часто дихаю, згадуючи цю неприємну ситуацію. Мама місця собі не знаходила і проклинала весь чоловічий рід, а в мене серце за неї боліло. Я була маленькою і лише гладила її по волоссю, щоб не плакала.

- Ти дуже мила, коли сердишся, — раптом вимовляє Ярослав.

Він дивиться на мене особливо довго та уважно. Його очі теплішають, а губи пливуть у легкій усмішці. На екрані відбувається перестрілка, але мені нема до неї жодної справи.

- Мила – звучить краще, ніж кумедна.

- Згоден, - киває Жаров.

- Можливо, згодом ти навчишся говорити компліменти.

Відстань між нами з Яром не більше ніж п'ятдесят сантиметрів. Ілюзія чи міраж, але Жаров піддається трохи вперед. Усередині все стягується в тугий вузол, долоні стають вологими. Я нервово ковтаю, бо мені здається, що Яр ось-ось мене поцілує.

Ідилію перериває дзвінок мобільного телефону. Я здригаюся, прислухаюся. Це мені дзвонять. Судячи з невгамовної мелодії, хтось дуже і дуже наполегливий.

Я неохоче встаю з дивана і прямую в сторону спальні, відчуваючи при цьому невимовне розчарування від того, що хтось посмів порушити магію між мною і Ярославом, що раптово виникла. Наступного разу вона може не з'явитись!

Насилу знаходжу мобільний на тумбі. Виклик закінчується, я знімаю блокування та дивлюся на дисплей. Галя. Моя зведена сестра. Ну треба ж! Що їй потрібно від мене пізно ввечері?

Не встигаю я досить здивуватися, як мобільний у моїй руці знову оживає. Знімаю слухавку і притискаю телефон до вуха.

- Що ти хотіла? - Випалюю в динамік.

- Соня… Сонь… — чую тихі схлипи на іншому кінці дроту. - Я потребую твоєї допомоги, інакше... інакше мені кінець. Прошу, рятуй!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно