Читати книгу - "Красуня для ловеласа, Каріна Іша"

Єва. Місяць потому. 

Минув місяць. Ми повернулися з Вірменії. Моя Христина народила трьох прекрасних дівчаток. Тепер вони з Глібом повністю зайняті дітьми. Їм, звісно, допомагають. Але вони не можуть натішитись своїм щастям. Вони купили будинок по сусідству з нами та батьками Гліба. Вони планують весілля за кілька місяців.

Сьогодні день нашого весілля. Навіть не віриться, що я наречена і через пару годин стану дружиною. Я довго не могла визначитися з весільною сукнею. Мені не хотілося пишного вбрання, та й галасливого весілля в принципі теж. У нас маленьке тихе весілля у родинному колі. Тільки близькі. Ігнат запросив Марка та Лізу.

Тому я зупинила свій вибір на білій мереживній сукні, приталеного силуету із прозорою спинкою та пишними рукавами. Ліф з ефектом прозорості декорований фактурною вишивкою, стразами, камінням та бісером та доповнений пишними напівпрозорими рукавами до ліктів. Прозора спинка з вишивкою застібається на низку дрібних гудзиків. Спідниця плавно розширюється від талії та закінчується шлейфом. Відмовилася від фати. Хоча тато дуже наполягав, кажучи, що фата - це стародавній весільний символ, що вона має охоронну дію. Ще в минулі часи вона затуляла обличчя нареченої від нареченого, який перед вівтарем бачив її вперше. Але мама його переконала. Дякую їй велике. Мені заплели довгу повітряну косу, прикрашену гребінцем із сріблястих перлів. Ніжний макіяж в бежево-коричневій гамі, який підкреслює мій колір очей.

Поки я мрійливо розглядала свій образ у дзеркалі, двері в кімнату відчинилися і зайшов батько.

- Привіт, принцеса. Готова? – цілуючи в щоку, спитав батько. На його очах наверталися сльози щастя. Ой, тату, як завжди у своєму репертуарі.

- Так готова. Батько не смій плакати. А то і я почну слідом. - обіймаю його, притискаючись сильніше.

- І коли ти встигла вирости? Скоро сама станеш мамою! А мені все одно не віриться. Для мене ти завжди будеш моєю маленькою принцесою. - цілує мене в лоба, - ну що пішли. Наречений чекає, нервує, думає, що вирішила втекти. - сміється.

- Готова, пішли, а то Багров ще збожеволіє від переживань. 

Ми спускаємося сходами. Внизу стоїть мій чоловік у білому костюмі. Такий неземний, такий гарний. Він не відриває від мене свого погляду. Простягає мені руку. Я кладу свою долоню і не можу відірвати погляду. Здається, що в цей момент є тільки ми. Невже це все насправді? Але чому мене не залишає почуття тривоги всередині мене? Напевно, це всі мої забобони!

- Ну, що? Тепер ти назавжди моя, Багрова Єво! А я – твій. Нікуди від мене не дінешся! - шепоче мені Ігнат на вухо.

- Твоя! - відповідаю, цілуючи його в щоку

- Ти виглядаєш, як місячна принцеса! Але мені хочеться тебе роздягнути!

- Багров, вгамуй свій запал і наберись терпіння! Тільки початок. Протримайся кілька годин. В нас вся ніч попереду!

- Не можу. Кілька годин, ти знущаєшся? Можна я вкраду тебе? А?

- Ігнат, заспокойся. Гості дивляться. Краще запроси мене на танець.

Весь вечір мій новоспечений чоловік не міг впоратися з собою. Постійно сильно притискав до себе, показуючи своє збудження. Гості з ресторану потихеньку розходилися, а ми вирушили в номер для молодят. Відкривши номер, Ігнат дотримуючись традицій, вніс мене всередину на руках. Хотів покласти на ліжко, але в темряві він намацав квіти. Увімкнувши настільну лампу, перше що я побачила, чорні троянди на білому ліжку та червоні плями, схожі на кров.

- Ігнат? – перелякано закричала я, – це що?

- Єва, заспокойся, не нервуй. Подумай про дитину. Пішли звідси, – бере мене за руку, прямує до виходу, когось набираючи. Я помічаю в трояндах записку.

- Стривай, там щось є! Дивись, записка! – вказую рукою. Ігнат підходить, хусткою бере аркуш, розгортає, читає, різко кидає її на підлогу.

- Сука, я його вб'ю. І як він це провернув?

Не розуміючи нічого, нахиляюся щоб прочитати.

"Єва, я сподіваюся, що ти день свого весілля запам'ятаєш на завжди. І запам'ятай, ти все одно моя. Артем."

Зараза. Як у нього вийшло це зробити, перебуваючи у в'язниці? Хто допоміг йому? Як він узагалі дізнався про весілля і номер у готелі? Чому день, який мав бути найнезабутнішим, став жахом. Голова розколюється, у власних очах все пливе. Бачу силуети. Чую голос батьків, Гліба, Христини. Раптом починає темніти в очах, я намагаюся міцніше стиснути руку Гната. Падаю у темряву. Тільки чую фразу.

- Єва, кохана, розплющ очі.

Приходжу до тями, розумію, що лежу в нашій квартирі на нашому ліжку, у весільній сукні. У вітальні чую голоси. Піднімаюсь, знімаю сукню, переодягаючись у піжаму, розплетаю волосся. У вітальні бачу свого батька, Гліба, батька Ігната та двох поліцейських. Вони, почувши мої кроки, повертаються до мене. Ігнат підбігає, дивиться у мої очі.

- Мила, ти як? Нічого не болить? Навіщо встала?

- Нормально! Нічого не болить! Що відбувається?

- З'ясовуємо, як все трапилося! Хочеш, іди відпочинь!

- Ні, я залишусь. Якщо ти не проти?

Ігнат хитає головою у відповідь. Саджуся на диван. З розповіді розумію, що Артему допомогла медсестра із в'язниці. Він її закохав у себе та переконав допомогти. Вона слідкувала за мною. Переодягнулася покоївкою, зайшла до нашого номера та залишила для нас сюрприз. Після її свідчень Артему загрожує ще п'ять років до терміну.