Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Юлька не те, щоб дорікала, але все одно трохи покусала Граніна за зовнішній вигляд.

 - Мені надіти не було чого, а я ж повинен був переконатися в тому, що моїй жінці нічого не загрожує, - знизив плечима і рукою перехопив дівчину за талію.

- Так, так, а те, що пів села роззяв тебе бачили, то це, звичайно ж, дрібниці! - пирхнула і стукнула долоньками в чоловічі груди.

- О так, солоденька, ти мене така грізна заводиш, - закопався руками у волосся Юлі, губами торкаючись тонкої шиї, - ти така ароматна.

- А ти такий голий, - розсміялась, коли відчула, як рушник упав до їхніх ніг.

- А ти така спокуслива, що ну на фіг мені кава, я готовий ще повалятися.

Він спритно вимкнув чайник, а потім перекинув Юлю через плече, ляснув по оголеній  сідниці рукою і помчав з цінною ношею на величезний диван.

- Ти впевнена, що з минулим покінчено? - Навис над дівчиною, як тільки звалив її на спину.

Дівчина намагалася жартома чинити опір, але варто було чоловікові придавити її своїм міцним тілом, притихла, вдивляючись у його пронизливі очі.

- Звичайно, - долоньками схопила обличчя Микити і вигнулась, цілуючи свого чоловіка з неймовірною насолодою, - до біса того нахабу, хай котиться під три чорти. Краще йди до мене, Микитко.

Руки чоловіка нетерпляче стягували одяг, а вуста цілували так палко, що кров у шаленому ритмі вирувала по венам. Микита кожною клітинкою власного тіла відчував те, що Юля його зводить з розуму все більше та більше. І в цю мить вона просто неймовірна, коли стискає його довгими ногами, коли шепоче йому солодкі слова на вухо. Чоловік нетерпляче, жадібно любив її…

Юля сильніше стиснула вологого чоловіка у своїх обіймах і ніжно терлася носиком об його шию, той шумно дихав, досі не звільнивши її від важкого тіла. Ще кілька хвилин тому він брав її впевнено і пристрасно, від отриманого задоволення було дуже добре, не хотілося втрачати такий зв'язок.

- Не втомилася? - Нарешті він зміг розліпити рота і перевернутися набік.

- Хм, якесь дивне питання, що ти маєш на увазі, - пирснула у відповідь, від чого Гранін і сам трохи підвис.

- Вибач, досі не в собі.

 – А де це ти? - тицьнула в плече кулачком. – Чи з ким?

- Що за дівка безсоромна, нормально ж спілкувалися, чого пристаєш до слів?

- Чшшш, не нервуй, - розсміялась в подушку, та помста наздогнала тут же, Микита вкотре ляснув дівчину по апетитній сідниці і награно загарчав.

- Зовсім з тобою розум розгубив.

- А я що винна, що ти такий ніжний, - продовжувала його провокувати.

- О, жінко, та ти й німого заговориш!

Микита відкинувся на подушку і задоволено потягнувся, відчуваючи себе неймовірно щасливим. Адже це просто удача, що колишній приперся саме сьогодні, що побачив Юлю не одну. Тепер нехай знає, що дівчина не самотня і нехай навіть не думає свої клешні тягнути назад у разі чого.