Читати книгу - "Дух джунглів, Алла Сєрова"

Гадаю, справа не в цьому. У старого є хобі — ламати всіх, хто опиниться поруч. Можливо, колись у молодості він був прищавим худим черв'яком, якого лупцювали ровесники та висміювали дівчата. Або матуся в нього була схожа на Меріон. А потім він мстився людству. Звичка робити боляче просто так, не як відповідь на удар, а для самоствердження — це досить небезпечна звичка, бо, зрештою, можна дістати по морді саме тоді, коли не чекаєш. Гадаю, з Брекстоном саме це і сталося. Застарілий комплекс меншовартості змушує його щохвилини доводити самому собі свою цінність.

— Тому ви наказали дружині сідати на літак? Аби продемонструвати свою владу? — Керстін зараз виверне його, як рукавичку.

— Власне, так. То й що?

— Нічого. На місці Керрі я б вас убила раніше. Керолайн, а можна питання? Чому ви не отруїли, наприклад, каву та їжу на борту літака? Чому лише пілотів?

— Аби він відчув свою смерть.

Звичайно ж. Аби він падав у тому літаку здоровий і притомний — і відчував свою безпорадність. Аби зрозумів, що жодними грішми не відкупиться від того страхітливого падіння. Я була там і знаю, як воно. Дуже страшно, можете мені повірити.

— Ви ж могли просто розвернутися й піти, не послухавшись. Він би не скасував поїздки, а жодного «потім» із розлученням, вашим вигнанням із раю тощо — у нього теоретично не було. Чому ви сіли в літак?

— Аби бачити, як він помирає.

Він так розлютив її тим наказом летіти з ним, що вона була згодна померти сама, аби побачити, що він теж помер. Я знаю, як це буває. Я годину тому пізнала ціну ненависті.

— І вас не турбувала доля людей, які летіли з вами?

— Вибачте. Я про це не думала.

Звичайна річ. Ми думаємо про власні неприємності. Більшість людей розв'язують свої проблеми, наступаючи на голову ближньому. Уміти зробити так, аби й кози були цілі, і вовки ситі, — то вже вищий пілотаж, і мало хто це вміє.

— А стюардеса? — Меріон важко дихає. Либонь, родинні сварки збуджують її.

— Лінн? — Бартон морщить носика. — Експертиза показала, що вона загинула від удару в тім'яну частину голови тупим предметом, який проломив черепну коробку. Предмет знайдено — це важка нікельована слухавка телефонного апарата, стилізованого під старовину. Під час падіння літака слухавка зірвалася з кріплення і вдарила стюардесу. У звичайних умовах це не вбило б її, але силу удару було потроєно внаслідок падіння літака. Міс Величко мала рацію, коли вирішила, що стюардесу вдарили по голові зверху. Але в цій історії то був єдиний нещасний випадок, усе інше — злочин.

— І що ви тепер зробите з моєю дружиною? — Брекстон холодний і діловитий, мов кат.

— Власне, нічого, — сивий всміхається. — Розслідування було закритим і цікавило нас остільки, оскільки в справі був замішаний Курт Монтоя. Усе решта — просто акт доброї волі щодо вас як потерпілої сторони. Ми вирішили, що ви маєте право знати все.

— І ви відпустите її отак? — Брекстон знову лютиться. — Вона ж убивця!

— Містере Брекстон, ми не поліція. І нас не цікавлять родинні чвари.

— Тоді я сам заявлю на неї! Вона вчинила замах…

— Ви не можете цього зробити. — Керстін серйозна, хоча веселі бісики стрибають у її очах. — Якщо справа набуде розголосу, та інформація, що у вашій теці, побачить світ. Ви можете розлучитися з дружиною, але все одно змушені будете платити їй аліменти.

— Але ж вона вчинила злочин! — Меріон люто зиркає на Керрі. — І що, все це так і лишити?

— Не вам говорити про злочини, місіс Гікслі. Зрештою, більшість злочинів залишаються безкарними, і ви це знаєте, бо у вашій теці лише невеличка частинка того, що ми про вас знаємо, розумієте?

Бартон має рацію. Просто злочин Керрі, як і тих, хто сидить у Сен-Квентіні та інших подібних закладах, виліз із тіні. Якщо гріх робиться потай, то це наче й не гріх уже. Така протестантська мораль, і Брекстон разом із Меріон зараз наступили на ті граблі, що самі ж і кинули, — і вони добряче хряснули їх межи очі, аж виляски пішли.

— А смерть трьох людей хай лишиться на совісті місіс Брекстон. Зрештою, це ж вона з цим житиме. Вас більше не затримують, пані та панове.

Усі зводяться і йдуть до дверей. Що ж, гарна вистава, розіграна, як по нотах. От тільки за власними проблемами жоден із них не побачив тих дірок у версії про терориста, які помітила я. Вони всі тепер думатимуть тільки про Керрі, а про участь у цьому спецслужб навіть не згадають — лиш остільки, оскільки їх турбуватиме збереження їхніх брудних таємничою Розумно, чорт забирай, — докопатися до правди, аби цю саму правду й приховати!

— А вас, міс Величко, і вас, джентльмени, я попрошу залишитись.

Пам'ятаєте те кіно про розвідника? «А вас, Штирліц, я попрошу залишитись». Але навряд чи хтось із присутніх бачив той фільм. Багато втратили, до речі.

15

Кіт досі спить на моїй нозі. Я просто заклякла у фотелі, але мені так шкода будити його — доведеться потерпіти. Ед обійняв мене за плечі, для цього йому довелось перехилитися через бильця свого і мого крісла — сумнівне задоволення, на мій погляд.

Що ж, про частину правди ми дізналися. Я знала, що то хтось із них усе влаштував. Я ще тоді це знала. От тільки не могла зрозуміти, навіщо робити одну справу двічі. Ну ясно ж, якщо скінчилося пальне, літакові гаплик — і всім нам. То нащо було труїти пілотів? Отже, Керрі. Що ж, десь би я її зрозуміла, якби не жахливі спогади: ось глухне мотор, блідне стюардеса… Тоді вони — маю на увазі екіпаж — були для нас просто екіпажем. І для Керрі теж. Це для неї сивий пройдисвіт назвав усіх їх поіменно. Одна справа знати, що вбив якусь схематично позначену постать, інша — коли в цієї постаті є ім'я, риси характеру… Керрі добре попрацювала, а в неї ж було обмаль часу. Вона все дізналася про літак та екіпаж, прослідкувала, зіпсувала автомат… А якби Лінн не пішла по каву? Що ж, Керрі почекала б іншої слушної нагоди. Та тепер вона знає: Лінн була милою дівчиною, завжди готовою прислужитись і подбати про ближнього. А пілотів звали Бен і Стюарт. І вони померли в муках, я точно знаю.