read-books.club » Сучасна проза » Задуха 📚 - Українською

Читати книгу - "Задуха"

234
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Задуха" автора Чак Паланік. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 54 55 56 ... 64
Перейти на сторінку:
На дзеркалі над раковиною видніється відбиток босої ноги — маленької жіночої ніжки, на відстані шести футів од підлоги, — й мимоволі починаєш замислюватися: що тут було?

Це як із закодованими оголошеннями. «Вальс Голубого Дунаю» або сестра Фламінго. Запитання все те ж саме: що тут відбувається?

Від нас знову щось приховують.

По стіні розмазано губну помаду, низько-низько, біля самої підлоги — можна уявити, що тут коїлось. Стіни всі у плямах засохлої сперми.

Іноді плями сперми ще навіть не встигають засохнути. Запітніле дзеркало ще не очистилося. Підошви прилипають до килима. Вода в раковині не зливається — зливний отвір забито маленькими кучерявими волосинками всіх кольорів і відтінків. На маленькій скляній поличці поряд із раковиною — ідеально круглий відбиток із каламутнуватого желе. Протизаплідний гель і слиз. Сюди ставили діафрагму. Бувають польоти, коли на поличці з'являється два або три ідеально круглі відбитки різних розмірів.

Наприклад, проміжні відрізки далеких перельотів. Коли весь політ триває десять — шістнадцять годин. Прямі рейси Лос-Анджелес — Париж. Або рейси до Сіднея.

Це був рейс до Лос-Анджелеса. Мій захід номер сьомий. Руда бестія піднімає з підлоги свою спідницю, швидко її надіває й виходить, просвистівши повз мене ураганом. А втім, вона нікуди не йде. Рухається слідом за мною до мого місця, застібаючи на ходу спідницю. Сідає поряд і каже:

— Якщо ви поставили собі за мету образити мої почуття, то вам треба давати уроки.

На голові в неї — щось неймовірне: зачіска — як у героїнь мильних опер. Зараз її блузка застебнута на всі ґудзики й на грудях красується пишний бант, зашпилений великою брошкою з камінцем.

І ти знову мовиш:

— Прошу вибачення.

Літак летить курсом на захід. Напрям північ — північний захід над Атлантою.

— Послухайте, — каже вона. — Я все життя тільки й роблю, що працюю. Світу білого не бачу. І я не збираюся терпіти вихватки всяких придурків. Ви мене чуєте?

І ти повторюєш:

— Прошу вибачення.

— Я постійно в роз'їздах, — каже вона. — Три тижні з чотирьох. Я плачу за будинок, в якому майже не живу… діти навчаються у спорт-інтернаті… також чималі гроші… батько у шпиталі… саме його утримання обходиться в енну суму. Хіба я не заслужила хоч дещицю поваги? Я, до речі, не страшна. Маю гарний вигляд. Можна було б не гримати дверима в мене перед носом!

Без жартів. Вона дійсно все це говорить.

Вона нахиляється і просуває голову між мною та журналом, який я удаю, що читаю.

— І не прикидайтеся, що ви нічого не знаєте, — мовить вона. — Начебто секс — це велика таємниця.

І я кажу:

— Секс?

Вона прикриває долонею рота й сідає нормально.

Вона мовить:

— Ой, мамо. Прошу вибачення. Я просто подумала… — Вона натискає кнопку виклику бортпровідниці.

Стюардеса підходить, і рудоволоса просить два подвійні бурбони.

Я кажу:

— Сподіваюся, ви збираєтеся випити обидві порції.

І вона мовить:

— Узагалі-то це для вас.

Це буде мій перший раз. Той найперший раз, із яким ніщо не зрівняється.

— Давайте не будемо сваритися, — каже вона і простягає мені прохолодну білу руку. — Мене звати Трейсі.

Звичайно, краще б це був авіалайнер Lockhead TriStar 500 із п'ятьма туалетними кімнатами у спеціальному відсіку за салоном туристичного класу. Просторими. Звуконепроникними. У самому хвості літака, де ніхто не бачить, хто там заходить і хто виходить.

У зв'язку з чим виникає запитання: яка тварюка проектувала Боїнг 747–400, де двері туалетів мало не упираються в сидіння задніх рядів. Якась свобода дій можлива тільки в самому хвості літака, в кінці туристичного салону. Про туалетні кімнати в салоні бізнес-класу можна забути відразу, якщо, звичайно, тобі не хочеться, щоб усі знали, чим ти займаєшся.

Усе дуже просто.

Якщо ти — хлопець, ти сідаєш на унітаз, дістаєш зі штанів свого дружка, приводиш його в бойову готовність за допомогою зосередженої мастурбації, а потім просто сидиш, і чекаєш, і сподіваєшся на удачу.

Вважайте, що це така риболовля.

Якщо ви — католик, відчуття точно такі самі, як на сповідь Очікування, звільнення (розрядка) і спокутування.

Вважайте, що це така риболовля, коли спійманих рибок потім відпускають назад у воду. Називається «спортивна риболовля».

Є ще альтернативний спосіб: вдираєшся до туалетних кімнат, аж поки побачиш когось, хто тобі сподобається. Це схоже на одну стару телегру, коли ти відчиняєш двері, і за кожними — який-небудь приз. Це як «Дама і тигр».

Іноді за дверима виявляється щось розкішне й дороге з першого класу — прекрасна дама в пошуках гострих відчуттів у «гетто» туристичного салону. Тут у неї менше шансів зустріти кого-небудь зі своїх знайомих. Іноді — дядько похилого віку в коричневій краватці, закинутій за плече. Сидить, упираючись волосатими колінами в бічні стінки, погладжує свою дохлу змійку. Підводить очі й каже:

— Прошу вибачення, приятелю, я тут трохи зайнятий.

У такі моменти, як правило, губишся й навіть не можеш сказати: «Ага».

Або: «Мріяти не шкідливо».

І все-таки імовірність виграти приз доволі велика, й ти продовжуєш випробовувати свою удачу.

Тісний замкнений простір, туалетна кімната; за тонкою стіночкою — майже дві сотні незнайомих людей. Це так збуджує. Для якихось особливих маневрів просто немає місця, так що доводиться розбещуватися. Винаходити щось новеньке. Творче уявлення й невелика попередня підготовка у вигляді комплексу простих вправ на розтяжку — і стукай собі «тук-тук-тук» у райські двері. Ти сам здивуєшся тому, як плине час.

Збуджує не стільки бажання сексу, скільки небезпека. Виклик і ризик.

Це не освоєння Дикого Заходу, і не відкриття Південного полюса, і не перша висадка людини на Місяць.

Це просто інша галузь космічних досліджень.

Ти відкриваєш нові простори. Ті, які в тебе всередині.

Це — остання неосвоєна земля. Інші люди, незнайомі люди. Їхні руки й ноги, їхні шкіра та волосся, їхні запахи та стогони — це все, з ким ти ще не спав. Незвідані простори. Останній праліс, який тобі належить опустошити. Все, про що тільки можна мріяти.

Ти — Христофор Колумб, який відпливає за обрій.

Ти — перша печерна людина, що ризикнула скуштувати устрицю. Можливо, в цій конкретній устриці немає нічого нового, але для тебе вона нова.

Високо-високо над землею, на проміжному відрізку далеких трансатлантичних перельотів можна разів десять улаштувати собі маленьку пригоду. Навіть дванадцять, якщо фільм нецікавий. Іноді — більше. Коли літак повен. Іноді — менше. Коли сильна турбулентність. Більше — якщо ви не противник дати в рот мужчині. Менше — якщо ви повертаєтесь на місце, коли почали розвозити їжу.

Що мені не

1 ... 54 55 56 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Задуха», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Задуха"