Читати книгу - "Задуха"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ведучий каже:
— Хто-небудь уже почав працювати над своїм четвертим ступенем?
Ніко притуляється до мене й шепоче мені на вухо:
— Якщо ти підеш до них, до цих закінчених невдах, між нами все закінчено.
Це говорить Ніко.
Дивись також: Ліза.
Дивись також: Таня.
Я обходжу стіл і падаю на вільний стільчик.
Всі витріщаються на мене, і я кажу:
— Привіт. Мене звати Віктор.
Я дивлюся Ніко у вічі й кажу:
— Мене звати Віктор Манчіні, і я сексоголік.
Я говорю, що, схоже, я міцно застряв на своєму четвертому ступені.
Дивно, але немає відчуття кінця. Є відчуття початку.
Ніко продовжує стояти у дверях, і в неї в очах бринять сльози. Справжні сльози, й вона розмазує їх по щоках, і на щоках залишаються чорні плями, тому що туш у неї потекла. І вона говорить. Ні. Кричить. Вона кричить:
— А я — ні!
І бюстгальтер падає на підлогу в неї з рукава.
Я вказую на неї кивком голови й кажу:
— А це Ніко.
І Ніко говорить:
— А йдіть ви всі в гузно! — Вона піднімає бюстгальтер, і ось її вже немає.
І тоді всі говорять: привіт, Вікторе.
А ведучий каже:
— Гаразд.
Він мовить:
— Як я вже говорив, кращий спосіб проникнути в саму суть проблеми, це згадати той раз, коли ви втратили невинність…
Розділ сороковий
Десь у небі, в напрямку північ — північний схід від Лос-Анджелеса, У мене вже все болить, і я прошу Трейсі зробити перерву на кілька хвилин. Це було давно. В іншому житті.
Від її нижньої губи до мого члена тягнеться ниточка білої слини. Лице у Трейсі — все червоне, розпашіле. Вона продовжує тримати в руці мій запалений стертий член. Вона говорить: у «Камасутрі» написано, що треба робити, щоб губи завжди були червоними — треба мастити їх потом із тестикул білого жеребця.
— Ні, правда, — каже вона.
Тепер у мене в роті з'являється неприємний присмак, і я дивлюся на її губи. Вони точно такого ж кольору, як і мій член, яскраво-малинові. Я кажу:
— Але ж ти не мажешся цією гидотою?
Дверна ручка гуркоче і трясеться, й ми обоє здригаємось і дивимося в той бік, аби переконатися, що двері замкнені.
Це — той самий перший раз, до якого кожний маніяк, схиблений на сексі, подумки повертається знов і знов. Перший раз, із яким ніщо не зрівняється.
Гірше за все, коли двері відчиняє дитина. На другому місці — коли вривається мужик і не розуміє, що відбувається. Навіть якщо ти там сам, коли двері відчиняє дитина, доводиться швидко схрещувати ноги. Робити вигляд, що ти просто забув замкнутися. Дорослий мужик може гримнути дверима, може сказати: «Наступного разу замикайся, козел», — але він однаково почервоніє. Саме він, а не ти.
Найгірше, говорить Трейсі, це коли ти слониха, як це називається в «Камасутрі». І особливо якщо ти з мужиком-зайцем.
Уся ця звірина позначає розмір геніталій.
Потім вона каже:
— Тільки не сприймай на свій рахунок. Я мала на увазі не тебе, а взагалі.
Якщо двері відчиняє не та людина, ти потім снитимешся їй у кошмарах тиждень.
Як правило, коли хто-небудь відчиняє двері й бачить, як ти сидиш на унітазі, знічується саме він. Якщо, звичайно, він не збоченець.
Зі мною це трапляється постійно. Я вриваюся в незачинені туалети в літаках і поїздах, у міжміських автобусах і барах, де один туалет для чоловіків і для жінок. Я відчиняю двері й бачу якого-небудь мужика або жінку, скажімо, блондинку з блакитними очима і сліпучою усмішкою, з кілечком у пупку і в туфлях на шпильках. Крихітні трусики спущені до колін, а решту одягу акуратно складено на поличці поряд із раковиною. І щоразу, коли це трапляється, я ніяк не можу зрозуміти: чому вони не зачиняють двері?
Немовби випадково забули.
Але в нашому тісному світі випадковостей не буває. Наприклад, в електричці, дорогою з роботи чи на роботу. Відчиняєш двері до туалету й бачиш яку-небудь брюнетку з високою зачіскою; шия відкрита, й довгі сережки злегка тремтять. Вона сидить на унітазі, а спідниця і трусики лежать на підлозі. Блузка розстебнута, ліфчика немає. Вона мне руками свої груди. Нігті, губи, соски — одного й того ж червоно-коричневого відтінку. Ноги — такі ж білі та гладенькі, як і шия. Гладенькі, як поверхня спортивного автомобіля, здатного розвинути швидкість до двохсот миль за годину; і вона — брюнетка не тільки на голові, але взагалі скрізь, і вона облизує губи.
Ти поспішно зачиняєш двері й бурмочеш:
— Прошу вибачення.
І вона мовить грудним голосом, із придихом:
— Нічого страшного.
Але вона однаково не зачинилася. На табличці під дверною ручкою, як і раніше:
«Вільно».
Ось як усе було. Я тоді навчався в медичному коледжі й часто літав літаками. На канікули до Лос-Анджелеса й назад. Як зараз, пам'ятаю той рейс. Я шість разів відчиняв двері до нужника й шість разів наривався на цю рудоволосу бестію, голу нижче пояса. Вона сиділа на унітазі в йогівській позі лотоса й полірувала нігті зернистою смужкою на книжечці відривних сірників, ніби намагаючись себе підпалити. На ній була тільки шовкова блузка, зав'язана вузлом під грудьми, і всі шість разів вона опускала очі на свою складочку рожевої плоті в обрамленні яскраво-рудого волосся, потім дивилася на мене — очі в неї були сірі, з металевим полиском — і говорила:
— Тут зайнято.
Усі шість разів.
І всі шість разів я зачиняв двері в неї перед носом.
Нічого розумного мені у відповідь на думку не спадало, крім: «Ви що, англійською не розмовляєте?»
Шість разів.
Усе відбувається за півхвилини. Просто немає часу, щоб подумати як слід.
Але таке стало траплятися все частіш і частіш.
Іншого разу, коли ти летиш із Лос-Анджелеса до Сіетла, ти відчиняєш двері в нужник і бачиш там засмаглу начорно блондинку і розпаленого мужика з членом назовні. Мужик трясе головою, прибирає з обличчя жорстке волосся, націлює на тебе величезний малиновий член у лискучому презервативі й каже:
— Слухай, друже, ти поки що підожди за дверима…
Щоразу, коли ти йдеш до туалету й на дверях написано:
«Вільно», — всередині обов'язково хтось є.
Жінка, що запустила в себе руку ледве не по лікоть.
Мужчина зі своїм чотиридюймовим хазяйством у руці, на грані оргазму. Ще секунда — і бризне.
Мимоволі починаєш замислюватися, що означає «вільно».
Навіть коли в туалеті нікого немає, там однаково пахне спермою. У корзині завжди лежать використані паперові рушники.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Задуха», після закриття браузера.