Читати книгу - "Коли приходить темрява"

— Тільки те, що насправді ми далеко не завжди можемо розпізнати затьмарення розуму. І, власне, я взагалі не впевнена в тому, що існують божевільні. Адже це просто люди, які не чинять так, як усі, і яких суспільство неодмінно бажає позбутися. Прагнення позбутися таких людей — теж своєрідний потяг до руйнування. Ось і все.

— Отже, ти стверджуєш, що Криж — цілком нормальна, здорова людина?

— За законами природи так. За законами ж суспільства він божевільний, — резюмувала вона.

Я замислився над її словами. Виходить, що божевільних не існує? Але тоді немає абсолютно ніяких правил. Точніше, будь-хто може переступити ці, витворені ними ж межі дозволеного. А якщо вірити Фройду, то кожен із нас спроможний іти проти суспільства. Отже, кожен із нас здатен будь-якої миті скоїти злочин. Навіть убивство. Адже ти ніколи не знаєш, коли «Воно» твого найліпшого друга переможе його «Над-Я».

Отже, ніде й ніколи ми не можемо почуватись у безпеці. Ми ж бо навіть не знаємо, а раптом наше «Воно» одного дня переможе наше «Над-Я»? І тоді немає гарантії, що ми не заподіємо шкоди комусь чи навіть собі. Отож ми постійно перебуваємо в небезпеці. Де б ми не були, з нами постійно крокує НАШ ВОРОГ — МИ.

— Я от усе згадую про ту жінку. — Це був ранок, ми щойно прокинулись і просто лежали в ліжку. Нарешті та жахлива ніч минула.

— Про ту вбиту? — Чомусь мені відразу подумалося саме про неї.

— Та ні. — Лізу сіпнуло від згадки про порізаний труп. — Про ту, як ти кажеш, примару.

— Чиє волосся й відбитки пальців знайшли на місці вбивства?

— Так.

— І що саме ти про неї думаєш?

— Мені спало на думку… А що, коли ми знайдемо її, то знайдемо й Крижа?

— Певно, що так, адже вони разом. От тільки вона дійсно наче той фантом. Зі слів свідків, Криж не спілкувався ні з якою іншою жінкою, окрім Альони. Я вже не раз роздумував про неї. Але й гадки не маю, як її можна вирахувати. — Я сів. Ранкова дрімота повністю минула. У голову ввійшла жорстка реальність. Ліза теж підвелася.

— Але вона десь є. Адже примар не існує. Вона не може просто щезнути.

— Чому ж не може. — Я глянув їй прямо в очі. — Вона вже цілком могла накивати п’ятами.

— Але навіщо їй це робити?

— А навіщо їй узагалі вбивати? — відповів я запитанням на запитання.

— Навряд вона захоче кинути те, що почала. Окрім того, якщо вони роблять це з Крижем разом, то я не повірю, що так несподівано їхній тандем розпався.

— Ти знаєш, я повірив би в що завгодно. — Тепер я вже встав і хотів був іти у ванну, та Ліза мене спинила:

— Її потрібно знайти. Я відчуваю, що вона може привести нас до Крижа. Він-бо може переховуватися лише в неї.

— Чому ж він не переховувався в неї відразу? Не забувай: поліція ледь не схопила його в готелі.

— Не знаю, — задумливо протягнула Ліза. — Але нам украй потрібно її знайти.

— Серденько, поговорімо про те, коли я прийду з ванни, окей?

— Слухай. — Ліза не відповіла, натомість я зрозумів, що в неї з’явилася ідея. — Якщо він був у тому готелі, то цілком імовірно, що й вона там. Просто поліція не знає, як вона виглядає, і шукала тільки Крижа!

Я замислився. Відтак мені на думку спало заперечення Лізиної здогадки:

— Так, але ти не забувай, що адміністратор готелю стверджує, що Криж був сам. Більше того, жодного разу нікого поряд із ним не було.

Тепер Ліза була загнана в кут. Проте ненадовго.

— Тоді, можливо, ця жінка живе десь поблизу готелю? А адміністратор просто не міг постійно стежити за Крижем. Він же там не нянькою працює.

Раціональне зерно в тому, що говорила Ліза, звичайно, було. Я замислився.

— А тут ти маєш рацію. — Вона просяяла. — Сьогодні ж підемо туди й спробуємо щось рознюхати.

— Добренько, ти тільки недовго в душі.

— Окей. — Я ступив кілька кроків, але раптом спинився. Мозок вимагав розслаблення. Я подивився на Лізу. Вона була такою свіжою й милою, як сам ранок.

— Що? Що таке? — Вона з підозрою глянула на мене. Я підійшов ближче.

— Ні, Назаре, зараз не час. Ти що?

— Лізо, для цього завжди час. — Я обійняв її й почав вкривати все її тіло поцілунками.

— Останнім часом ти без цього взагалі не можеш. — Вона спробувала відкараскатися від мене, та я її втримав. Певно,