Читати книгу - "Бабай"

Це означало, що план Назара з тріском і гуркотом провалився.

Той, Хто Стукає По Трубах, легко перескочив через ліжко.

Але одразу був змушений ухилитися від першого «снаряда», пущеного хлопчиком. У ціль він не влучив.

Наступний «снаряд» теж пролетів повз.

Назар надірвав одразу обидва останні целофанові пакетики, набиті наркотичним порошком дядька Артура, і кинув їх разом. І обидва цього разу влучили в ціль. Один потрапив просто межи близько посаджені очі, інший — у носа. Морду бабая огорнула біла хмара. Назар переможно верескнув, підбіг до чудовиська, що запхикало і притисло лапи до очей, та влупив щосили по вузлуватому коліну носаком кросівка. Потім ще раз. Гострі пазурі зі свистом розсікли повітря всього за лічені сантиметри від Назарового обличчя — хлопчик устиг вчасно відскочити.

«Тікай! — розважливо порадив Дідусь-Із-Ліфта. — Без справжньої зброї тобі самому з ним не впоратися. Пора давати драла, синку. Поки ще є змога…»

— Та пішов ти!.. — він уже не відчував нічого, крім люті, що виплеснулася назовні. Схопив стілець, що потрапив під руку, і широко розмахнувся.

Чудовисько знову рушило вперед, але його раптом повело вбік — наркотик подіяв. Певно, порошок у дядька Артура був нічогенький.

— На тобі! — Назар щосили гепнув монстра стільцем по голові. Сидіння вилетіло з рамки і впало на підлогу. Удар вийшов сильним, але недостатнім, щоб завдати серйозної шкоди Тому, Хто Стукає По Трубах. Той раптово випростався і схопив Назара пазурами за джемпер.

Із відкритої пащі звисали довгі пружні цівки слини, скочуючись по шерсті на грудях, ніздрі із сиплим хлюпанням видували зеленуватий густий слиз, що брався пухирями і лопався при кожному подиху. Налиті кров’ю запалі очі не кліпаючи дивилися на нього.

«Мені зустрічалися дитинчата винахідливіші та прудкіші за тебе, — прошепотів у свідомості Назара безтілесний голос Того, Хто Стукає По Трубах. — Хочеш погратися зі мною?»

Хлопчик рвонувся що було сили, залишивши в пазурах монстра клапоть в’язаного джемпера, і кинувся до дверей дитячої. Однак Той наздогнав його одним стрибком, повалив на підлогу, здавлюючи шию лапою так, щоб не дати змоги дихати. Кімната перед очима Назара попливла, п’яти безсило колотили по підлозі.

«Пограємося? Востаннє, — товста нитка слини зірвалася зі смердючої пащі й упала Назарові в розкритий рот. — Спочатку я висмокчу твої очі…»

Бука нахилився до нього, випинаючи величезні мавпячі губери, складені дудочкою. Назарові якимось дивом удалося вивернутися, він веретеном прокотився по паркету, відпльовуючись, схопився на ноги і знову впав.

— Ба-ба… Ба-а-а!.. — глузуючи, буркотів монстр, і підтягнув до себе за ногу.

Назар із безнадійною виразністю зрозумів, що якщо й був примарний шанс перемогти бабая, то він пропав разом із пістолетом. Утім, тепер хлопчик сумнівався, що навіть це допомогло б. Він був занадто самовпевненим і зробив величезну дурницю — бабай непереможний. У будь-якому разі, для маленького хлопчика. Тому це означало кінець.

Раптом Назар відчув, що нога вислизає із кросівка, смикнув її сильніше… і — дивовижно! — звільнився. Зім’ятий, як ганчірка, кросівок залишився затиснутим пазуристою лапою. Монстр розсерджено рикнув і моментально затулив собою двері, щоб відрізати Назарові шлях для втечі з дитячої. Доза наркотика, яку він отримав, уже переставала діяти, і чудовисько оговтувалося все швидше і швидше.

«Тобі не переграти мене, — сказав монстр, знову зловивши погляд Назара. — Ще нікому не вдавалося».

— Спочатку злови! Опудало горохове! — крикнув хлопчик у відповідь. Хотів зухвало й образливо, але вийшло боязко і плаксиво; голос зламався від безнадійного розуміння, що його вже зловили. І незабаром він стане одним із тих сотень чи тисяч дітей, яких убив цей монстр. І яких буде вбивати знову і знову, навіть коли всі його нинішні ровесники помруть від старості.

Він не міг сподіватися навіть на те, що галас приверне увагу сусідів знизу, — схоже, ті зараз були у відпустці.

Той, Хто Стукає По Трубах, люто хльоснув себе коротким лисим хвостом по нозі і рушив до хлопчика. Тепер подітися Назарові було вже справді нікуди — позаду розвернуте поперек кімнати ліжко, а за ним — кілька кроків до вікна. Тупик.

Остання гра закінчилась.

Назар перескочив через ліжко і, схопивши з письмового столу лампу, метнув у монстра. Та торохнула об стіну, жалібно дзенькнуло розбите скло… Промах сторіччя.

— Ба-ба-а-а!.. — заходився бука. Він уже не квапився, хлопчик був надійно замкнений у клітці.

Пам’ять раптом підказала Назарові, що в шухляді його письмового столу лежать великі ножиці. Ними він останнім часом різав капронові нитки від повітряного змія. Хлопчик метнувся до шухляди. Це було останнім кроком відчаю.

— Ну, давай, спробуй! — Назар виставив ножиці гострими кінцями вперед. Монстр пхикнув, розбризкуючи слину навсебіч, і приготувався до стрибка.

— Залиш-но цю справу мені, синку, — раптом озвався хтось за згорбленою спиною чудовиська.

Коли мине двадцять один рік, Назар у своїй першій книзі напише: «Я ніколи не був дівчинкою і тому, напевно, став чоловіком. Але —