Читати книгу - "Нортенгерське абатство"

Навіть бал не міг би потішити Кетрін більше, ніж ця маленька поїздка, — так їй хотілося побачити Вудстон. Її серце ще тріпотіло від щастя, коли через годину до кімнати, де вона сиділа з Елінор, увійшов Генрі, одягнутий по-дорожньому, і сказав:

— Я прийшов до вас, молоді леді, у дуже філософському настрої. Хочу зазначити, що в цьому світі за все доводиться платити. Наші угоди часто виявляються невигідними, бо ми віддаємо наявне щастя за вексель на майбутнє, який, може так статися, буде неоплаченим. Подивіться на мене. Сподіваючись на приємність побачити вас у Вудстоні в середу, — але якій можуть завадити погода або двадцять інших причин, — я мушу їхати просто зараз, на два дні раніше, ніж збирався.

— Їхати? — спитала Кетрін, і на її обличчі відбився подив. — Навіщо?

— Як — навіщо? Ви ще питаєтеся? Мені слід поспішати, щоб якнайшвидше злякати мою стару економку — адже я маю сказати їй заздалегідь, щоб вона приготувала для вас обід.

— О, ви жартуєте!

— На жаль, ні. На жаль — тому, що я б залюбки залишився.

— Але як ви можете думати про це після того, що сказав генерал? Адже він так не хотів вас обтяжувати і сказав, що вдовольниться тим, що буде у вашому домі! — Генрі посміхнувся. — Я впевнена, що для мене й вашої сестри це зовсім не обов’язково. Адже ви й самі це знаєте. А генерал так наполягав, щоб ви не влаштовували нічого особливого. Між іншим, коли б він навіть про це й не казав, — у нього завжди такий розкішний стіл, що упродовж одного дня він міг би цілком задовольнитися більш скромним.

— Мені б хотілося міркувати так, як ви, — для його та своєї втіхи. До побачення. Завтра неділя, Елінор, і тому я не повернуся.

Він поїхав. І, оскільки для Кетрін було набагато легше засумніватись у власних поглядах, ніж у судженнях Генрі, то вона, хоч яким неприємним був для неї його від’їзд, невдовзі переконалася в його необхідності. Але незрозуміла поведінка генерала ще довго не йшла їй з думки. Його вибагливість до їжі вона помічала й раніше, а ось те, що він так рішуче стверджував одне, маючи на увазі зовсім інше, було для неї вельми дивним! Як таку людину можна зрозуміти? І хто, як не Генрі, міг знати, чого хоче його батько?

Однак від суботи до середи їм доведеться прожити без Генрі. Таким був сумний підсумок її роздумів. А лист від капітана Тілні, безперечно, прийде за його відсутності, і в середу, вона не мала жодного сумніву, йтиме дощ. Минуле, теперішнє й майбутнє виглядали однаково сумними. Її брат був таким нещасним. Вона втратила близьку подругу Ізабеллу. А відсутність Генрі завжди відбивалася на настрої Елінор. Чим би їй зацікавитися чи розважитися? Їй набридли гаї й чагарники, усюди так акуратно підстрижені, і саме абатство для неї більше не відрізнялося від будь-якої іншої будівлі. Єдиним відчуттям, що його воно викликало, був болісний спогад про її безглузді вигадки. Які зміни в ній відбулися! У ній, яка так прагнула побачити абатство! Тепер для її уяви не було нічого милішого за скромний затишок парафіяльного будиночка, схожого на Фуллертон, але краще впорядкованого. У Фуллертоні, звичайно, є свої вади, але у Вудстоні, імовірно, їх нема. Якби то лиш швидше надійшла середа!

Вона надійшла, і саме тоді, коли її слід було чекати. І це був чудовий сонячний день. Кетрін почувалася на сьомому небі. О десятій годині запряжена четвернею карета з трьома їздцями відбула з Нортенґера і, проїхавши безперешкодно майже двадцять миль, в’їхала до Вудстона, великого густонаселеного села, розташованого в місцевості, яку неможливо було назвати похмурою. Кетрін посоромилася сказати, як їй тут сподобалось, оскільки генерал визнав за необхідне вибачитися за рівнинну місцевість, де було розташоване село, і його невеликі розміри. Але Кетрін це село здавалося найприємнішим з усіх місць, які вона будь-коли відвідувала, і вона з великим захопленням дивилася на кожний охайний будиночок, який міг би зійти хоча б за котедж, кожну крамницю з дрібним товаром, повз яку вони проїжджали. У кінці села, досить віддаленому від усіх інших його будинків, стояв дім священика — нещодавно побудований солідний кам’яний будинок з газоном, що був розбитий півколом, і зеленою хвірткою. І коли вони під’їхали до дверей, Генрі разом зі своїми друзями, що розважали його під час самотності, — великим щеням ньюфаундленда і двома чи трьома тер’єрами, — уже стояв перед ними, ладен допомогти їм вийти з екіпажа і приділити їм усіляку увагу.

Коли Кетрін заходила до будинку, вона була надто заклопотана своїми думками, щоб одразу ж огледітися навкруги й розговоритися. І доки генерал не спитав її, чи подобається їй кімната, до якої вони зайшли, Кетрін навряд чи навіть помітила, де вони посідали. Роздивившись, вона одразу ж дійшла висновку, що ця кімната є найзручнішою у світі. Однак вона чомусь зашарілася і не висловила свого відвертого захоплення, тому спокійна її похвала розчарувала батька Генріха.

— Ми не вважаємо цей Вудстон пристойним житлом, — сказав він. — Його не можна порівняти з Фуллертоном чи Нортенґером. Ми дивимося на нього лише як на парафіяльний будиночок, — звичайно, маленький і тісний, але цілком придатний для мешкання в ньому. Він аж ніяк не гірший за більшість подібних будівель. Гадаю, в Англії знайдеться небагато сільських пасторських будиночків, які хоча б трохи наближалися до нього. Проте і його можна вдосконалити — не стану заперечувати. Можливо, звісно, що це лиш тимчасове житло, але, між нами кажучи, я терпіти не можу, тимчасового житла.

Кетрін неуважно дослухалася до його промови, аби вникнути в неї чи відчути себе ображеною. І завдяки тому, що Генрі розпочав розмову на іншу тему, а слуга приніс тацю з закускою, до генерала знову повернулася його люб’язність, а до Кетрін — її звичайна невимушеність.

Кімната, де вони знаходилися, була просторою, добре спланованою й гарно вмебльованою їдальнею. Покинувши її, щоб погуляти по саду, вони увійшли спочатку до меншого приміщення, яке належало господареві будинку, в якому з такої нагоди був наведений неабиякий лад, а далі — до приміщення, що було призначене для вітальні, — стосовно нього, попри те, що воно не було обставлене, Кетрін висловила щире захоплення, чого виявилося достатньо навіть для того, щоб вдовольнити генерала. Це була кімната приємної форми, з вікнами, які спускалися майже до підлоги і з яких відкривався чудовий краєвид, щоправда, лише на зелені луки. І вияву її захоплення була властива та природна простота,