Читати книгу - "Шмагія"

З очей текли сльози. Лізти лікувати, якщо сама така, що кращих у труну кладуть? Дзуськи! Додаси непритомному своєї гидоти…

Без нас його вилікують, руда.

Цих столичних зануд нічим не візьмеш.

Якщо відверто, відьма боялася. Так ідуть, коли вже несила терпіти, до сільського зубодера. Уявляючи кліщі та припарки, бачачи навіч лапи рятівника, грубі й волохаті, затискаючи страх у кулаці й насилу переставляючи ноги. П’ять років життя з Фортунатом, від дня жахливого знайомства на Їжачій Рукавиці, вона чекала розв’язки. І зараз, коли нарив обіцяв лопнути, дорослій, досвідченій, у трьох водах купаній і в десятьох лугах полосканій відьмі хотілося заховатись. Накритися з головою і заснути. Усе скінчиться, заспокоїться, ми й прокинемося. Або не прокинемося взагалі.

Аби тільки не очікувати.

Хлопця вона помітила не відразу. Як там його? Ян? Янчик? Обдертий і скуйовджений, Ян-Янчик не брав участі в порятунку чудового, улюбленого ятричанами чаклуна. Він стовпом стирчав ближче до глухого кута, сперечався з якоюсь дівчинкою. Відьма втерла сльози, вдивилася, і її облило крижаним потом.

Ян-Янчик говорив із ліліпуткою Зізі.

Власне, тут не було нічого дивного. Китоврас Гриня за хвилину до того помчав навздогін за пращниками, виходить, легко припустити, що він, рятуючи подругу, привіз її саме сюди, до будинку Швелерів. Навіщо? Хто їх, китоврасів, зрозуміє… Дивуватися слід було з іншого: найтихіша, найлагідніша циркачка суворо, навіть можна сказати, злостиво вичитувала хлопцеві, ледве стримуючись, щоб не схопити жертву за вилоги куртки. Для цього їй довелося б, напевне, трішки підстрибнути.

Парубійко м’явся, як обпльований. Намагався пояснити, перервати прочухана, виправдатися перед гнівною ліліпуткою. Складалося враження, що найманий робітник, пропив завдаток і проспав термін, а тепер тупцює перед замовником, бурмоче дурниці. Провина Леонардового постояльця, яка б вона не була, мало хвилювала Меліс. Але перед крихітною акробаткою відьма почувалася винною не менш за хлопця. Людина з’явилася до чесної відьми знімати зурочення, і що в підсумку? Спершу карнавал, фальш-обряд із метою тягти кота за хвіст, потім цей кошмар, коли Фарт зосліпу почав крити чарами, а вреднюка-чаклун (даруйтете, майстре Андреа!) поліз, виходить, грудьми на арбалет, далі – на китоврасі, просто у вогонь побоїща…

Ліліпутка стомилася сварити хлопця, швидким кроком рушила геть.

Меліс заступила їй шлях:

– Люба Зізі! Повірте, мені страшенно шкода…

Чемної мови навчив її Цвях, який знався на гарних манерах. Однак скінчити пасаж Меліс не встигла. Мала циркачка зиркнула на жінку, як на неживу перешкоду, тупу, безглузду, й вивернулася немислимим чином. Відьму впечатало в паркан дому Шишмаря, в грудях закололо так, що аж захлинулася, кольки поступились місцем мертвій ядусі, очі сліпли. У мозку сива кульбабова галявина вибухнула білими «летунцями», люто закрутила їх по землі.

– Вам зле?

Ян-Янчик, або як там його, допомагав відьмі підвестися. Вигляд у хлопця був жалюгідний. Нещаснішу людину важко й уявити. Хоча ні, легко. У всякому разі, Меліс для цього знадобилося б лише дзеркало.

– Овал Небес, у мене в печінках сидять ваші дивовижні збіги та складні колізії! – хотів сказати Андреа Мускулюс, лежачи в ліжку та відчуваючи, що подушка робиться кам’яною, перина – шпичакастою, наче ожинник на знайомій галявинці, а сонячний промінь на стіні викликає бурчання в шлунку.

Але не сказав.

– Рідна моя, я вам глибоко співчуваю. Зверніться до Нагляду Сімох, зловживання магією – то їхня справа. Особисто мені найбільше хотілося б дочекатися, поки дівчата полиняють, і не повертатися до вашої привітної Ятриці ніколи в житті!

Це він теж дуже хотів сказати.

– Ну чому саме я?

Це слід було запитати. Але невідомо, в кого. Малефік уникав риторичних запитань: від них волосся вилазить. Якби запитав він, наприклад, у лейб-малефактора Нексуса чи в бойового мага Просперо: «Чому я?!» – йому б відповіли. Коротко й виразно. Інша річ, що відповідь навряд чи була б приємною.

Чаклун зітхнув. Від його зітхання в людини, менш зайнятої власними проблемами, ніж відьма Меліс Лімісдейл, від співчуття лопнула б селезінка. А відьма лише втупилася в нього, ляпаючи віями.

– Дякую, пані. За щирість, за довіру.

Прокляття! Ледь не додав: «Ви дуже допомогли слідству!»

– Хочу вас заспокоїти: Фортунат Цвях одержав… ну, скажемо, індульгенцію. Від осіб найвищого звання. І тепер він у моєму підпорядкуванні, – тут Мускулюс не втримався від малесенької помсти, – з метою додати ясності відомій вам справі. Виходить, вам не треба дорікати собі за розголошення. У разі успіху я залишуся німим, як могила, приховаю дещицю відкритих мені таємниць.

– А в разі неуспіху? – жадібно поцікавилася відьма.

«Ну ти й відьма!» – хотів сказати Андреа.

«Тіпун тобі на язик!» – хотів сказати Андреа.

«Ішли б ви всі до трубадурів!» – хотів сказати він.

А замість цього сказав:

– Я бажав би встати й одягтися. Ще раз дякую за відвертість.

Йому довелося перебороти неабиякий опір: вдячна Меліс будь-що-будь бажала допомогти кволому панові вдягатися.

І їй це майже вдалося.

* * *

Сонце зі смутком длубалося в облетілих, майже лисих кронах дерев. Кіт Косяк і песик Нюшка дружно хлебтали з однієї калюжі, ігноруючи миску з водою. Двір був порожній. Мабуть, Цетинка в матері, а хазяїн пішов у майстерню. Магія-шмагія, битви-бритви, робота – роботою. Чаклун обійшов будинок навколо, прийняв салют від капралів, що вистромилися з вікон бойового поста. Посміхнувся у відповідь на ласкаву лайку лілльчанок: красуні трусили ґрати, боролися за право першості, щоб висловити піклувальникові свою вдячність. Після відомих подій Мускулюс почав знаходити в стервозності довірених йому дівок якусь приємність. Але ж ще недавно вважав панянок карою небесною!

Зараз станцював би джигу на паркані, якби линька лишилася єдиною турботою…

– А тепер усі дружно колом круг капища!

Знайомий голос. Чаклун вийшов за ворота, чаклун виявив веселого Яноша: четверо дітлахів на чолі з хлопцем взялися за руки й водили танок навколо старої акації. Ляпаючи по калюжах, здіймаючи бризки, дітвора була щаслива. За ліву руку Яноша тримався Тіль Швелер, за праву – «заяча губа», давня шанувальниця шмагії; замикали коло суворі карапузи. Стовбур акації при землі було обкладено камінчиками та обмотано смужками сирової шкіри. А танець тривав. Присідали танцюристи по черзі, в строгому порядку, не перериваючи руху: спершу «заяча губа» потім – Янош, далі – карапуз, Тіль, другий карапуз…

– Місяць на заході, ліс повен снами! Феї танцюють разом із нами!

Система. Струнка й безглузда. Хлопець мав страхітливий вигляд: око запливло ліловою пухлиною,