Читати книгу - "Синхрон"

ніколи не була так потрібна, як цими останніми днями. (Елізабет подумала без злості, але ж і перебільшує, бо це був не перший раз, коли вона була йому потрібна, як ще ніколи досі.) Брехати тобі, це було б так підлотно, думаю, я зробив величезну дурницю, і мушу тобі відразу ж сказати, а телефоном, телефоном я не міг, бо розумів, яка ти щаслива там, у своєму сільському житті. Йдеться про Лу.

Елізабет, яка нарешті відчула себе в Парижі, побачила знайомі вулиці і зрозуміла, що невдовзі буде вдома, мовила розсіяно і співчутливо: з нею щось негаразд, вона хвора, в неї проблеми?

Ні, з цим усе гаразд, сказав Філіп, але все якось так ідіотично, бо їй нічого не доходить, спочатку ті всі дівчатка вдають з себе таких дуже сучасних і вільних, вони, мовляв, вище буржуазних уявлень, а тоді вимагають одруження й наче в театральних мелодрамах з минулого сторіччя насилають на тебе батька, старого Маршана, вибач, тобто Клода, він увірвався до мене як месник за зганьблену честь своєї дочки, ти ж його знаєш, тобто, ти знаєш його краще за мене. (Протягом якоїсь миті Елізабет і Філіп дивились одне на одного як змовники, але лише протягом невизначеної миті, оскільки і він, і вона знали, що кожний з них думає, коли чує ім’я Маршан.) Мабуть, усі чоловіки стають, на жаль, старомодними, коли йдеться про їхніх дочок! Елізабет його перебила: то що з Лу? Філіп сказав прямо: Вона вагітна. Маршан же мене ненавидить, і я, звісно, не хотів стояти як ідіот перед тим багатющим капіталістом, я йому сказав, що навіть не думаю уникати відповідальності, оскільки я попри все, і хоч нічого й не маю…

Елізабет ще ніколи не чула від нього слова «відповідальність» і сподівалася, що в напівтемряві автомобіля її усмішки він не помітить. А тоді сказала: chéri, такої великої відповідальності просто неможливо уникнути, знаєш, я ніколи не мала наміру тебе повчати, але оскільки ти сам завів про це мову, можу лишень сказати, що я це все передбачала, а щодо нас, ти ж знаєш, нам добре було разом, принаймні мені було добре, і я тобі безмежно вдячна, але мені ніколи не спаде на думку, mon chou, стати на заваді комусь, хто несе відповідальність.

Тож йому доведеться піти, до того ж дуже добре піти, тобто перейти в той світ, який він так відверто ненавидів, ще довго ненавидів після травневого запаморочення і в часи, коли Елізабет витягала його з депресій, пиятик, із чимдалі безглуздіших дискусій і нападів люті, які невдовзі стосувалися вже не режиму, не капіталізму й імперіалізму, а його соратників, які розпорошилися на дрібні угрупування й боролися одне з одним. Попри всі безглузді вчинки у своєму житті вона мала щасливу руку і завжди підбирала найкращих невдах. Філіп якось прийшов до неї після травневої революції і щось від неї хотів, поводився доволі зухвало, бо вважав її однією з тих наймерзенніших істот, що купаються в розкоші, хай і не капіталісткою, зате їхньою хвойдою. Минав час, і його ставлення до Елізабет змінювалось, він дедалі частіше приходив, розмовляв з нею годинами, приводив з собою юрми молодих людей, які безмежно багато їли й пили і не давали їй працювати, й одного дня він почав про неї думати і здивувався. До ліжка з ним вона не хоче, може, вона йде до ліжка тільки з якимось Маршаном, котрий у змозі купувати їй дорогі сукні, але тоді зрозумів, що суконь їй ніхто не купує, що їй, мабуть, ще жоден чоловік ніколи не купував суконь і що вона хоч і заробляє гроші, але мусить для того працювати. Одного дня він себе переконав, що закоханий чи в кожному разі не може без неї, і коли це їй пояснив, вона, сміючись, кілька разів повторила «ні», але одного дня перестала чинити опір, і вони почали жити разом.

Тепер, у цьому таксі, яке ніяк не могло нарешті доїхати, він не зводив з неї переляканих очей, ні, в неї не хворобливо блідий вигляд, але ж вона завжди засмагла, бо навіть узимку буває в тих країнах, де палить сонце, але й не пускає сліз, не кидається йому на шию й не починає нищити його докорами. Він не знав, як йому поводитись, бо вона просто безтактна, безсердечна, бо ж він справді мав потребу поговорити про Лу і про карколомний розвиток подій протягом цих останніх днів. Бо ж йому не легко взяти й одружитися з тією Лу, і йому конче потрібна була порада. А вона просто всміхнулась, тоді як він готувався до драматичної сцени, бо із старшою жінкою треба бути готовим до всього, він навіть порадився з другом, з останнім, що залишився в нього з часів сорбоннських баталій, бо справді не хотів, щоб через нього з Елізабет щось сталося чи щоб вона через Лу, чого доброго, вкоротила собі віку, він у кожному разі не якийсь там Клод Маршан і не один з тих тварюк, з якими вона водилася до нього, він принаймні визнає, що доволі часто їй брехав і зловживав її ставленням. Але, можливо, бідненька Елізабет ще не усвідомила, як кардинально змінилась ситуація, і щойно вдома або лиш завтра чи післязавтра станеться колапс, він бачить його перед очима. Вона, звичайно, вміє панувати над собою, як ніхто, і вміє триматись, інакше б він узагалі ніколи з нею не зв’язувався. Про гроші, сказав Філіп, це, безумовно, не найкращий момент, але я хочу, щоб ти знала, що я знаю, скільки я тобі винний і який я тобі вдячний. Думаю, що дуже скоро, якщо фільм…

Прошу? — розсіяно запитала Елізабет. Але ж це абсурд, не знаю, куди ти так поспішаєш, я ж не вмираю з голоду, навпаки, заробила за останні місяці досить багато грошей. Ні, гроші, знаєш, не турбуйся, мені так щастило, часто, і яку роль можуть відгравати гроші взагалі між нами? Я тебе справді не розумію.

Філіп відчайдушно міркував: о, вже починає усвідомлювати, зараз станеться колапс. Бо гроші має Маршан, а Елізабет тільки працює і заробляє своєю працею.

Вони висіли з таксі, вона заплатила, але залюбки дозволила Філіпові віднести валізи нагору. Вона ніколи не любила носити валіз, але сьогодні вона справді дуже втомлена. Вдома ситуація стала справді прикрою, бо Елізабет цілковито втратила зв’язок. Без будь-якого сенсу завела: якщо тобі буде складно порозумітися з Маршаном, який уявляв цілком інакшу партію для