Читати книгу - "Синхрон"

Елізабет розсудливо мовила: що ти одружуєшся, вже вирішено, це ж була не моя ідея.

Філіп переступав з нещасним виглядом з ноги на ногу в кімнаті, де досі завжди сидів і, зрозуміло, ходив. Елізабет сказала: вибач, хочу лиш переглянути пошту, і швидким рухом розірвала кілька конвертів. Філіп спочатку стояв і дивився на неї ошелешено, тоді сів, цілував її в руку й питався: ти сердишся, журишся?

Вона глянула здивовано на нього: Невже по мені видно, що я серджусь, що журюсь? Втомлена до смерті, так, що втомлена, то правда. Але нічого дивного після нудного перебування в Австрії й весілля в Лондоні та інших подібних розваг.

Вона відкладала один за одним листи й невеличкі бандерольки і читала тільки телеграми. Змісту першої вона анітрохи не розуміла. Телеграма починалася з «merde» і закінчувалася доброзичливими словами й іменем Андре. Але Андре ніколи не відсилав телеграм без конкретного змісту. Друга телеграма була нецікава, третя була на понад три сторінки і також від Андре, вочевидь він надіслав її раніше, бо поміж крп, крп і крп ішлося щось про Кемпа і про ulcer, про виразку шлунка, тобто. Ну що ж, зрештою вони всі знають, що в Кемпа вже давно негаразди зі шлунком, і навіщо було слати їй з цього приводу телеграму. Але після іще однієї крп вона зрозуміла, що Кемп лягає на операцію, тобто не може їхати у відрядження, а прочитавши ще раз другу половину телеграми, нарешті збагнула, що Андре просить її летіти замість Кемпа до Сайгона. Це була найдовша телеграма, яку вона коли-небудь одержувала, але ті в редакції ніколи не шкодували грошей, коли йшлося про матеріал високої якості.

Оскільки Елізабет неприродно довго штудіювала зміст цієї телеграми, і поклавши її вже на стіл, далі не відривала від неї очей, Філіп запитав, чи це якесь важливе повідомлення, вона глянула на нього з полегшенням і сказала, дещо радісніше: Так, думаю, що так. Будь такий ласкавий, піди до кухні й принеси кілька кубиків льоду, і зроби два дрінки, бо нам треба випити за багато всього можливого. За так багато перемін! Ще ніколи вона не бачила Філіпа таким уважним і переляканим, і таким молодим не бачила, і їй було трошки сумно, бо він уже не був тим нестерпним, зухвалим, самовпевненим, пропащим бунтарем як два роки тому, а виглядав як кожний молодий чоловік, як невпевнений коханець, який сьогодні дуже вважатиме, щоб не розсердити її, не дай Боже, ще раз. Філіп поставив склянки на стіл і налив, робив усе, як завжди, і вони всміхнулись одне до одного й цокнулись.

Щось добре чи хоча б нічого поганого? — запитав Філіп. Вона сказала: Добре чи погано — це не ті слова. Але хотіла б випити з тобою ще раз. Філіп вочевидь досі думав, що з нею може щось статися, що він цієї ночі має бути коло неї і не матиме змоги сьогодні ввечері зателефонувати Лу. Попри все нині він був до всього готовий, бо несе відповідальність, навіть щодо Елізабет. Вона посунула йому мимохідь телеграму й сказала: прочитай, ліпше, щоб ти знав, що там написано. Він прочитав один раз, а тоді ще раз, зробивши кілька ковтків, а тоді сидів якийсь час непорушно. Поставив склянку на стіл і сказав: Андре, мабуть, збожеволів, про це не може бути й мови, ти не поїдеш туди, я забороняю.

Вона пильно подивилась на нього, з безмежним здивуванням, бо яке йому діло, до того ж у нього тепер така велика відповідальність, яка, втім, стосується Лу, а не її. Лишень сказати йому це все вона вже не могла, бо була надто втомлена, а тому мовила сумирним голосом: Можу тобі лише пообіцяти, що сьогодні не телефонуватиму Андре, нехай помучиться до завтра до ранку, а тоді поїду. Точно знаю, що поїду, мені не треба зважуватись, я й так уже знаю. А тепер іди, будь ласка. Добре?

Вона його не поцілувала й не дала поцілувати себе, ухилилася, лише перед дверима поцілувала мимоходом у щоку й обняла на мить за шию. Філіп роздратовано, безпорадно й розлючено сказав: тобі не можна їхати, не можна, не маєш права туди їхати!

Але його слова не мають нічого спільного зі словами Тротти, в його голосі немає нічого від голосу Тротти, який майже двадцять років відлунює в неї у вухах, і тепер вона вірила більше своєму голосові та цілком інакшим голосам її Троттів, які цього разу їй не перечили. Філіп досі стояв у дверях зі злим, агресивним виразом на обличчі, і його такого вона знову любила протягом якоїсь миті, а він уже ледь не кричав: той блазень геть з’їхав з глузду, як можна посилати туди жінку, невже в нього немає в запасі якогось чоловіка, який негідник.

Вона всміхнулась і попхала його за двері, пообіцявши завтра зателефонувати.

Раніше Елізабет не відчувала ані найменших жалощів до Філіпа, а тепер їй стало його страшенно шкода, й коли роздягалася, вже надто втомлена, щоб змити косметику, то подумала, що все, однак, закінчилось добре, добре закінчилось між ними, він у безпеці. Лише, куди подівся той травень? Ще допила свою склянку і впала на ліжко. Мабуть, вона вмить заснула, щойно поринувши в перший сон, зірвалась, простягнула руку до телефону й промурмотіла: алло! Це міг бути хіба що Андре, але вона відразу ж поклала слухавку й намацала маленький зіжмаканий папірчик, який, перш ніж заснути, запхала під подушку, вже провалюючись у сон, і схопилась за голову і за серце, бо не знала, звідки так багато крові. І попри все ще подумала: нічого, нічого страшного, зі мною більше нічого не може статися. Може щось статися, але не мусить.

Інформація видавця

Bibliothek der deutschsprachigen Literatur

Бібліотека німецькомовкої літератури

Ingeborg BACHMANN

SIMULTAN

Ins Ukrainische übersetzt von Wolodymyr Kamianets

Інґеборґ БАХМАН

СИНХРОН

З німецької переклав Володимир Кам'янець

Чернівці

Книги — XXI

2016

ББК 83.3(4АВТ) 6-8Бахман 0,1

Б 302

Бахман, Інґеборґ

Синхрон / Інґеборґ Бахман; переклад з німецької Володимира Кам’янця. — Чернівці: Книги — XXI, 2016. — 208 с.

ISBN 978-617-614-127-3

Видання здійснене за фінансової та інформаційно підтримки Представництва Австрійської служби академічного обміну, м. Львів та