read-books.club » Сучасна проза » Синхрон 📚 - Українською

Читати книгу - "Синхрон"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Синхрон" автора Інгеборг Бахман. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54 55 ... 57
Перейти на сторінку:
у неї не вийшло сказати «до побачення», сиділа збентежена й запізно помітила, що цигарка зотліла на попіл і впала з тарілочки розжареним кінцем на пластиковий столик, Елізабет обпалила собі пальці, бо не знала, як інакше загасити цигарку на цьому громадському столику. В неї в голові панував безлад, бо вона не розуміла, що він хотів сказати, твердячи про так багато людей, і чому він так часто це повторював. Оголосили посадку на інший рейс, знову трьома мовами, а тоді вона перелякано почула інший голос, знову з динаміка, не оголошення на посадку, а ввічливе монотонне повідомлення, що з технічних причин рейс на Москву затримується за попередньою інформацією на дві години, пасажирів до Москви просять… Коли він повернувся, вона вже підвелася, бо спиною відчула, що він повертається, ще навіть не почувши кроків, і обернулась, вони стояли й дивились одне на одного. Він дбайливо, тоді дедалі міцніше стиснув її худі, аж занадто витончені руки своїми важкими руками. Обоє ніяково час од часу всміхались і не казали ні слова. Вона не запитувала в нього, чому він летить до Москви і що він там загубив, а він не запитував у неї, чи живе вона ще в Парижі і що вона там забула. Лише дивились одне одному в очі, і в очах проступала світла-світла блакить, а коли не всміхались, блакить темніла. Він, дякувати Богові, не казав більше ні слова про те, що довкола неї було так багато людей, а вона забула всіх тих багатьох людей у своєму житті, людей у цьому аеропорті і в цьому невтішному буфеті. Лише час минав так швидко, як ще ніколи в житті, і їй раптом здалося, що вона непритомніє, і водночас вона відчула, що він, хоч і набагато сильніший, почав бліднути і що йому також стає зле в такій несамовитій напрузі, в такому тяжінні. Тієї миті оголосили рейс на Париж, і вона легенько, наче позбавляючись несамовитих мук, вивільнила руки з його рук. І попрямувала як хтось, хто собі все до деталей закарбував у пам’яті, в керунку скляних дверей, куди їй треба було йти, а у вухах тільки й відлунювало «gate number» та «gate number», наче було так важливо на тому зосередитись. Він поволі пішов за нею до скляних дверей, що стануть між ними стіною, й вона боялась, що він хоче їй щось сказати, але він лише зупинивсь, витягнув маленького записничка й ручку, вирвав аркушик, написав щось на ньому навстоячки і склав його вчетверо. Вона досі боялась, що щось може зруйнуватись, і глянула пильно на нього, сподіваючись, що він не написав їй свою адресу в Любляні чи в Москві, але він дивився на неї доволі спокійним поглядом, уже без того болю й тієї блідості на обличчі, й запхав їй складеного аркушика до кишені плаща. Вона обернулась і попрямувала через автоматичні двері.

Вона не розгортала того аркушика в літаку, але коли чекала в Орлі перед транспортером на валізи й шукала в кишені хустинку, витягла маленький папірчик, розгорнула й прочитала, ошелешена й нічого не розуміючи:

Я вас кохаю.

Я вас завжди кохав.

Хустинку також тримала в руці і вже не пам’ятала, навіщо її шукала, ага, так, ніби протяг, і вона ледь не почала чхати, але тоді враз запхала папірчика й хустинку до кишені, бо побачила, злякавшись до смерті, що до неї прямує Філіп, який спочатку взяв енергійно її валізи й поставив їх на візка, а тоді притиснув до себе Елізабет і довго й міцно її цілував, посеред усіх людей, що проходили повз них, ніби вони самі й нікого немає, і запхав язика так глибоко їй до вуст, що вона його відштовхнула, бо здавалося, що задихнеться. Мовила, хапаючи повітря: але навіщо, не треба було, навіщо ти поїхав в Орлі, лише тому що я прилітаю! Філіп котив візка з валізами до виходу, а вона бігла поруч і повторювала: я абсолютно не розумію, чому ти женеш в Орлі, ми ж би пізніше в місті… Філіп кинувся на пошуки таксі й випадково знайшов, і в таксі взявся цілувати її ще раз, так само ненаситно, і вона більше не впиралась. Тоді енергійно заговорив: а тепер скажи, що сталося, навіщо була потрібна та телеграма, я ледь не збожеволів від переживання! Вона випросталась і мовила вражено: Що ти не кажеш? Усе доволі просто, мені було страшенно нудно, і немає нічого несподіваного в тому, що в селі буває нудно, тільки тому я попросила.

Але Філіп не був глупий, що-що, але глупим він не був, а тому глянув на неї з недовірою і далі не вгавав: Але щось таки сталося. Не бреши мені.

Вона дивилась у вікно й не відповідала, вдавала, ніби її страшенно цікавить нічна вулиця, перенасичена автомобілями й неоновими вогнями.

Філіп сказав: навіть по тому, як ти поводишся, все видно.

Оскільки відповіді знову не було, постановив, що наполягати далі небезпечно, і взявся принаймні розповідати про фільм, бо ж мав бажання про нього розповісти, і зрештою чому все має залежати від поганого настрою Елізабет, але на червоному світлі, коли він доволі докладно переповів загалом усі новини, повторив ще раз: але щось таки сталося.

Вона сказала голосно й категорично: та Боже ж мій, по-перше, майже ніколи нічого не стається, а якщо й стається, тоді сталася купа всього в тебе, і я дуже рада, дуже, лише — вона на хвильку замовкла — лише справжні, справжні речі не відбуваються або відбуваються запізно.

Ти закохалася в якогось тірольця? — запитав Філіп, бо тепер вона принаймні щось каже, але вона з огидою подумала про Жан-П’єра, як він їй одного разу торочив щось жалісливо про якусь «tyrolienne», яка взагалі не була тіролькою, а тоді з сумом подумала про Дювальє, який так часто й жартівливо казав: це моя маленька здібна tyrolienne! Філіпові вона сказала: ні, не закохалась, на жаль, mon cheri, навіть у тірольця не закохалась.

І мляво додала, щоб знову налаштуватися на буденний тон із ним: лише, не знаю, як маю тобі сказати, тепер одразу, думаю, в мене буде шалено багато роботи, ти ж знаєш, яка в мене робота, але будь ласка, не треба такого розчарованого обличчя, не треба, будь ласка!

Філіп мовив лагідно: ні, та cherie, я лише хвилювався дуже, а тому й телефонував так часто, бо щовечора так кепсько мені було без тебе, без твоїх порад, ти мені ще

1 ... 53 54 55 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синхрон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Синхрон"