read-books.club » Фентезі » Напівдикий 📚 - Українською

Читати книгу - "Напівдикий"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Напівдикий" автора Саллі Грін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 54 55 56 ... 84
Перейти на сторінку:
його тягне, а тоді щосили смикає. Таке враження, що ніж застряг у піхвах.

— Що, не вилазить? — дивується Несбіт.

Габріель зиркає на мене.

— Ні.

Несбіт бере ножа й також намагається витягти його з піхов.

Ван пояснює:

— Він зроблений для тебе, Натане. Для твоєї родини. Цей ніж упізнає свого власника й слугуватиме лише тобі, твоєму батьку, його батькові й так далі. Це надзвичайно потужна річ. Ці чари: вміння тебе впізнати, можливість існувати сто й більше років — унікальні.

Несбіт кидає мені ножа.

— То він нікому, крім тебе, й не потрібен.

Ловлю Феїрборн, підводжуся, обходжу стіл довкола й легко видобуваю його з піхов, приставляючи вістря до Несбітового підборіддя.

— Він справді хоче тебе проштрикнути, Несбіте, — кажу я. Та це не просто мої слова: ніж дійсно прагне різати, він видається живим у моїх руках. Щось у ньому є — темне, зловісне і смертоносне. Феїрборн прагне крові.

Це надто серйозна зброя, щоб просто познущатися над Несбітом. Я дивлюся на Феїрборн. Держак у нього чорний і лезо теж, що трохи дивно. Якось незвично бачити цей шорсткий метал, що зовсім не має відблиску, але гострий, неначе бритва. Ніж важкий. Я запихаю його назад у потерті піхви з чорної шкіри, і Феїрборн неохоче туди повертається. Знову його видобуваю, і ніж мало не стрибає мені в руку, але я вдруге примушую його повернутися в піхви і починаю нарешті його відчувати. Ще раз висмикую, а тоді знову рішуче ховаю.

Шрами

Це трохи нагадує мої давні фантазії, тільки що в реальності це набагато краще, тепліше і, так би мовити, пітніше, ніж я колись уявляв. Намагаюся не робити зайвих рухів, щоб не розбудити Анналізу. Зараз вона скрутилася біля мене клубочком, хоча вночі наші ноги й руки були переплетені, і це було добре, це є добре. Нічого поганого в цьому немає.

Прокинувшись уночі, ми були розпашілі й пестили одне одного. Вона обмацала всі мої шрами. Розглянула їх. Розпитала про них. Я розповів їй про кожен свій шрам. Їх багато, тож це тривало доволі довго. Проте мені було неважко розповідати про них. А ще я розповів про свої татуювання і про те, що зі мною зробив Волленд. Шрами у мене на зап’ястку огидні, але це просто шрами. А от татуювання нагадують про лиховісність Ради. Не хочу, щоб мені про це нагадували, та не маю змоги позбутися татуювань. Шрами на спині знову ж таки цілком інакші. Вони виглядають найгірше. Мабуть, вони і є найгірші.

Анналіза сказала:

— Той день усе змінив. Я навіть не уявляла, що збирався робити Кірен. Коли він звелів мені бігти додому, я побігла. Думала, що розповім про все батькам, і вони його зупинять, навіть не задля тебе, а задля самого Кірена, щоб він не потрапив у халепу… Та коли я прибігла додому, тато не захотів мене слухати. Він підтримав Кірена. А мама, як завжди, в усьому погодилася з ним. Тато нагадав, що мене попереджали не зустрічатися й не розмовляти з тобою. Батьки сказали, що Кірен мене оберігає й поводиться саме так, як і належить доброму братові. І ще тато сказав, що він також має вчинити, як добрий батько, щоб я збагнула, наскільки ти лихий. Він сказав, що ти нічим не кращий за будь-якого Чорного чаклуна, можливо, навіть гірший, бо ти Маркусів син. Сказав, що тобі не можна довіряти, що я просто наївна дівчинка-відьмоліток, яку ти обрав собі за жертву. Він говорив і говорив, безперестанку. Про те, що тобі не можна довіряти, що ти виростеш і станеш Чорним чаклуном, що твоя суть, безсумнівно, Чорна, що… — вона завагалася, — що твоя мати також була злою, навіть ще гіршою за Маркуса, бо мусила би знати, що станеться, і що саме через неї був замордований її чоловік і народився ти. Вона знищила добру репутацію своєї родини, і понад усе мій тато не хотів би, щоб я закінчила так, як вона, як твоя мати. Зрозуміло, що він мене любив і все робив лише з любові до мене, і замкнув мене на ключ у спальні тільки тому, що любив… Мабуть, я найбільше ненавиджу його саме за дурість…

Я запитав:

— А ти не думаєш, що твій батько справді тебе любить? Тобто… я розумію, що виглядає, ніби ні, але…

— Ні. Це був просто набір слів, і він навіть не намагався мене зрозуміти. Йому йшлося тільки про самого себе. Він сказав, що я сидітиму під замком, аж поки збагну як погано вчинила, обдурюючи родину й зустрічаючись із тобою. Мама прийшла й почала повторювати те ж саме, що казав тато, — на очах в Анналізи виступили сльози. — Коли й вона не змогла мене напоумити, батько прислав до мене на розмову Коннора, сподіваючись, що той приведе мене до тями. Бо тільки з Коннором я завжди знаходила спільну мову. Він уміє бути дуже делікатним, але Кірен з Ніелом тиснуть на нього, і він прагне не відрізнятися від них, щоб догодити татові.

Коннор — найслабший з трьох братів, той, якого я відлупцював ще у школі, хоч він був на два роки старший за мене.

Анналіза вела далі:

— Коннор переконав мене, що слід принаймні вибачитися. Бо інакше, сказав брат, мене ніколи не випустять із хати. Він порадив таке: «Вдай, що ти визнала провину, дочекайся Дарування, а тоді тікай». Я знала, що він має рацію. Батько міг би скільки завгодно тримати мене під замком, тому я вдала, що визнаю провину. Сказала, що вони всі праві, що я вчинила погано, бо ти закрутив мені голову. Пообіцяла надалі бути хорошою. Мусила по черзі вибачитися перед татом, мамою і братами. Мені повідомили, що відтепер я не матиму права виходити будь-куди без супроводу когось із родини, — вона знизала плечима. — Це все тривало кілька років, але врешті-решт мені вдалося втекти. Тоді мене охороняв Коннор, і він дав мені можливість вирватися на волю. Я хотіла, щоб і він також утік, але брат відмовився.

Я сказав:

— То я мав би бути вдячний Коннору.

Але насправді не почувався здатним на таке. Бо й далі їх усіх зневажав.

Анналіза лагідно погладила мене по спині й мовила:

— Кірен розповів, що вони з тобою зробили. Він показав мені твоє фото на своєму мобільнику. Ти був без свідомості, а твоя спина — у кривавих пухирях.

Я вже хотів був перервати її й повідомити, що Кірен здох. Але вирішив, що ще

1 ... 54 55 56 ... 84
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Напівдикий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Напівдикий"