Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

2. Узагальнена естетика

У невеличкій книзі «Узагальнена естетика», що вийшла друком сорок років тому, Роже Каюа окреслив одночасно теорію сучасного мистецтва, зокрема, art brut[741] та філософію природи[742]. У цій книзі він стверджує, що природа і тільки природа є творцем краси та мистецтва, що ті самі природні структури продукують прикраси, тобто витвори мистецтва, та здатність оцінювати ці прикраси, тобто естетичне задоволення. На його думку, мистецтво лише підкоряється органічному закону природи, який є іманентним формам мистецтвом: «Залежні від життя форми не були створені ніким. Вони, здається, самі є своїм власним скульптором […] Автор невіддільний від витвору»[743]. Природні витвори є мистецькими, а мистецькі — природними: «Мистецтво є окремим випадком природи — тим, що має місце у випадку, коли естетична дія опосередковується додатковою інстанцією задуму та виконання»[744].

Із цього есею, який породжує чимало думок, я зверну увагу лише на одну ідею: було би дуже добре, якби людина завжди нагадувала собі, що вона сама є природною істотою та що природа у її різноманітних маніфестаціях часто окреслює дії, які видаються нам власне мистецькими; а отже існує, таким чином, глибинна єдність природи та мистецтва. Спонтанне мистецтво природи проявляється, наприклад, у «малюнку» крил метелика чи показовій розкоші (що не може пояснюватися винятково потребою збереження життя) квітів чи пір’я птахів, які створюють враження (зрозуміло, у якійсь антропоморфній перспективі), що вони хочуть бути побаченими нами[745]. Шопенгауер наполягав на важливості цього антропоморфного бачення, яке, зазначає він, «межує зі сновидінням», проте змушує нас відчути тісний зв’язок між мистецтвом і природою. Натякаючи на аромати та кольори квітів, він пише: «цікаво бачити, зокрема, з якою наполегливістю рослинний світ звертається до нас і, так би мовити, змушує нас його споглядати»[746]. «Навіяти чи підтвердити цю ідею може тільки дуже інтимне та уважне споглядання природи», додає він. Він щасливий від того, що цю ідею можна знайти вже у св. Августина, який казав, що оскільки рослини самі не здатні пізнавати, вони вочевидь хочуть, щоб їх пізнали[747].

Відповідно до формули Ойґена Фінка, який таким чином підсумував думку Ніцше, «людське мистецтво саме по собі є космічною подією»[748]. Такою насправді була велика інтуїція Ніцше, починаючи з його першої праці «Народження трагедії з духа музики», де він говорить про естетичні інстинкти природи. Протягом усього свого життя він залишатиметься вірним цьому уявленню[749]. Увесь світ є мистецтвом[750]. Він є витвором мистецтва, що породжує себе[751]. Адже, в очах Ніцше, будь-яке створення форм є мистецтвом[752]. Природа вирізьблює всесвіт форм, множить надзвичайне різнобарв’я, розгортає у просторі всю гаму звуків. Людське мистецтво є складовою частиною цього всесвіту видимості і (Ніцше часто це повторює) саме цією видимістю потрібно «захоплюватися».

У розділі «Різні шляхи вивчення природи» своєї книги «Теорія сучасного мистецтва», Пауль Клее пише: «діалог із природою залишається для художника умовою sine qua non. Художник є людиною; він сам є природою, шматочком природи у просторі природи […], створінням на землі та створінням у всесвіті, тобто створінням на одному небесному тілі поміж інших»[753]. Ту саму тему можна знайти у Поля Клоделя: «Наші витвори та засоби не відрізняються від витворів природи»[754].

Якщо прийняти тісний зв’язок між створенням форм Природою та створенням форм людською уявою, то чи можна вважати, що вигадка міфів є продовженням фундаментального жесту Природи, яка створює свої форми? Чи є така ідея помилковою? Полю Валері, в будь-якому разі, в окремі моменти приходила в голову така ідея: «Коли я мрію та невпинно вигадую, чи не є я […] природою […]? Чи не чинить природа так само у своїх іграх, коли змінює, розтрачує, знищує, забуває та знову знаходить стільки нагод і образів життя у середовищі променів та атомів, в якому кишить та вирує все можливе та немислиме?»[755]. А наприкінці своєї книги, де він показав надзвичайну гру живих форм, Адольф Портман робить наступне зауваження: «Подекуди ми почуваємося незручно поруч із цими істотами, схожими на фантасмагорії наших сновидінь чи на продукти нашої уяви. До цього відчуття потрібно ставитися серйозно, звичайно, не як до наукової інтуїції, а швидше як до знаку того, що невідоме перебуває в нас та навколо нас. Чи не надихається художня творчість, більш уважна до цих таємних сил, аніж колись, цією вражаючою різноманітністю тваринного царства, з яким вона відчуває глибинну спорідненість?»[756].

У такому контексті неоплатоністська ідея, згідно з якою природа є міфічною, може отримати надзвичайно глибокий сенс[757]. Для людського мозку, що є шматочком природи, вигадувати міфи чи форми означає лише завершувати фундаментальний жест Природи, яка винаходить форми[758].

3. Походження форм

Якщо мистецтво є природою, а природа — мистецтвом, то художник і філософ можуть, завдяки естетичному досвіду, пізнати природу, тобто усвідомити всі виміри світу сприйняття, хоча і у два різних способи.

Насамперед, уважне спостереження природних форм дозволить їм підгледіти метод, відповідно до якого природа працює, тобто головні закони появи форм. Проте ця близькість до природи може, також, вести їх до зовсім іншого досвіду — досвіду екзистенційної присутності природи як творчого джерела. Занурені у творчий порив природи, вони матимуть враження ототожнення з нею. Вони тоді підуть далі пошуку таємниць природи, щоб досягти зачарування таємницею світу.

При першому підході, вони намагатимуться пізнати природні процеси. Чим більше художник набуває досвіду, тим більше поглиблюється його відчуття близькості до природи. Про це свідчить відома й прекрасна фраза Хокусая, процитована Рільке: «Лише у віці сімдесяти трьох років я, нарешті, майже зрозумів форму та справжню природу птахів, риб та рослин»[759].

«Зрозуміти форму» означає, зрештою, бути здатним відтворити сам акт, завдяки якому природа створила цю форму. Вже Плотин казав, що художник не відтворює прямо те, що бачить, а піднімається до підстав, до logoi, наслідком яких є видимі ефекти природного процесу