Читати книгу - "На лезі клинка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А хто ваш господар?
— Дуже мудрий і могутній чоловік.
Він догриз яблуко, пожбурив качан у кущі і витер руки об сорочку.
— Бачу, ви фехтували?
Джезаль поглянув на свої клинки.
— Так, — відказав він і раптом усвідомив, що нарешті все для себе вирішив, — але це було востаннє. Я вирішив покинути фехтування.
— Ох, мій любий, ні! — Дивакуватий чоловік схопив Джезаля за плече. — Ви ні в якому разі не повинні цього робити!
— Що?
— Ні-ні! Мій господар би вжахнувся, якби дізнався. Вжахнувся би! Справа не тільки у фехтуванні! Це можливість здобути визнання публіки, розумієте? Зрештою, так чи інак, а публіка все і вирішує. Яке може бути дворянство без простолюду — ніякого! Він усе вирішує!
— Що?
Джезаль поглядав на парк, сподіваючись знайти вартового, щоб повідомити його про небезпечного безумця, котрий вештається вулицями Аґріонта.
— Ні, ви не повинні кидати фехтування! Не хочу про це навіть чути! Ні, і все! Я певен, що ви зрештою продовжите займатись! Ви повинні!
Джезаль вивільнив своє плече з-під руки Сульфура.
— Хто ви такий?
— Сульфур, Йору Сульфур, до ваших послуг. Побачимося на Турнірі, капітане, якщо не раніше!
І він пішов геть, помахавши рукою через плече. Джезаль провів його поглядом, роззявивши рота.
— Дідько! — вигукнув він, жбурляючи клинки на траву.
Складалося враження, що сьогодні всі хотіли долучитися до його справ — навіть божевільні незнайомці в парку.
Вирішивши, що вже не надто рано, Джезаль пішов відвідати майора Веста. Від нього завжди можна було очікувати розуміння, крім того, Джезаль сподівався, що йому вдасться переконати свого друга повідомити погані новини лорд-маршалові Варузу. Цього спектаклю він, по можливості, бажав уникнути. Він постукав у двері і зачекав, а тоді постукав ще раз. Двері відчинились.
— Капітане Лютар! Яка майже нестерпна честь!
— Арді, — затнувся Джезаль, дещо здивований її присутністю тут, — радий тебе знову бачити.
Він вперше сказав це щиро. Вона була цікавою, ось що. Було щось незвичне та приємне у тому, що слова жінки викликали у нього жваву зацікавленість. Крім того, вона, безумовно, була гарненькою, і з кожним днем все кращала і кращала. Звісно, між ними не могло бути нічого такого, адже Вест був його другом і все таке, але милуватись нею ніхто ж не забороняв.
— Е-е… твій брат вдома?
Вона недбало плюхнулась на лаву під стіною, випростувавши одну ногу, а на її обличчі проглядалося неабияке роздратування.
— Він не тут. Кудись пішов. Постійно зайнятий. Надто зайнятий, щоб приділити мені хвильку уваги.
Її щоки зарум’янилися. Погляд Джезаля зупинився на графині. Пробки нема, як і доброї половини вина.
— Ти п’яна?
— Трохи. — Вона глянула на напівпорожній келих поряд зі своїм ліктем. — Але, якщо чесно, то мені просто нудно.
— Ще навіть нема десятої.
— А хіба мені не може бути нудно до десятої?
— Ти розумієш, що я маю на увазі.
— Залиш повчання моєму братові, він цього більше потребує. Краще випий. — Вона тицьнула на пляшку. — Гадаю, кілька ковтків тобі не завадить.
Тут вона була права. Він налив собі вина і всівся на стілець навпроти Арді, поки вона сп’яніло розглядала його з-під напівзакритих повік. Вона взяла зі столу свій келих. Поряд із ним обкладинкою вниз лежала товста книга.
— Як книжка? — запитав Джезаль.
— Кажуть, що «Падіння майстра Творця» у трьох томах — це справжня історична класика. А насправді — нудне сміття. — Вона глузливо пирхнула. — Купа мудрих магів, суворих лицарів з могутніми мечами і леді з іще могутнішими грудьми. Трохи магії, трохи жорстокості, трохи романтики. Гівняне гівно.
Вона скинула книжку зі столу, і та, зашелестівши сторінками, полетіла на килим.
— Має ж бути щось, чим ти могла би себе зайняти?
— Справді? Є ідеї?
— Ну, мої кузини проводять багато часу за вишиванням.
— Не городи хуйні.
— Гм-м… — протягнув Джезаль, усміхаючись. Тепер її лайка здавалася йому далеко не такою образливою, як під час їхньої першої зустрічі. — А що ти робила вдома, в Енґлії?
— О, вдома… — Вона відкинула голову на спинку лави. — Мені там було нудно. Не могла дочекатись, поки прибуду сюди, у самісінький центр подій. А тепер не можу дочекатися, коли повернуся назад. Вийду заміж за якогось фермера. Народжу йому з десяток дітлахів. Принаймні, так буде з ким поговорити. — Вона заплющила очі й зітхнула. — Але Коллем цього не дозволить. Він почувається відповідальним за мене, адже наш батько вже помер. На його думку, повертатися ризиковано. Він переймається, об мене не вбили північани, але цим його почуття відповідальності й обмежується. І сюди аж ніяк не входить, наприклад, хоч би десятихвилинне перебування у моєму товаристві. Тож, здається мені, я застрягла тут, серед вашого кодла пихатих снобів.
Джезаль незручно засовався на стільці.
— Ну, він якось справляється.
— О так, — пирхнула Арді, — Коллем Вест — хлопець хоч куди! Виграв Турнір, знаєш? Першим пустився крізь пролом під час облоги в Ульріоку, еге ж? Звичайно, кров від цього не поблакитніє, тож одним із вас йому не стати, втім, як для простолюдина, він хлопець непоганий! Шкода, що сестра у нього така шелихвістка, надто вже розумна. Ще й, кажуть, п’є, — прошепотіла вона. — Не знає свого місця. Ганьба, а не сестра. Краще її просто уникати. — Вона знову зітхнула. — Так, чим швидше я повернуся додому, тим щасливішими будуть усі навколо.
— Я не буду щасливішим.
Чорт, невже він сказав це вголос?
Арді неприємно розсміялася.
— Що ж, це напрочуд шляхетно з твого боку. До речі, а чого ти не на фехтуванні?
— Маршал Варуз був зайнятий сьогодні. — Він на мить затнувся. — Насправді моїм вчителем із фехтування цього ранку був твій друг Занд дан Ґлокта.
— Справді? І що цікавого він казав?
— Багато чого. Він назвав мене дурнем.
— Нічого собі.
Джезаль спохмурнів.
— Ага. Чесно кажучи, мені настільки ж набридло фехтувати, наскільки тобі читати оту книжку. Про це я і хотів поговорити із твоїм братом. Я вирішив покинути фехтування.
Арді вибухнула сміхом. Реготала, аж давилася. Все її тіло здригалося. Вино виплеснулось з келиха і розлилося по підлозі.
— Що тут смішного? — зажадав знати він.
— Просто… — Вона змахнула з очей сльози, — я побилася об заклад із Коллемом. Він був певен, що ти протримаєшся до кінця. А тепер я збагатилася на десять марок.
— Я не впевнений, що мене радує бути предметом вашого закладу, — різко відказав Джезаль.
— А я не впевнена, що мене це обходить.
— Це серйозна справа.
— Чорта з два! — зірвалася вона. — Для мого брата це була серйозна справа, бо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.