Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я миттю, леді, уже біжу на кухню! — підстрибує моя камеристка і залишає мене на самоті.
Хм... Не все спокійно в Данському королівстві... І загадок менше не стає... Тільки здається, що одна таємниця розкрита, аж тут вигулькує нова. А мені ламай мізки, шукай вихід...
Отже, що уже відомо?
Перше: Гленн хворий і для його одужання потрібен камінь, який може виконувати бажання. Проте ніхто не знає, де учні Клейвоанта сховали артефакт.
Друге: мені допомагає пташка, яка, судячи з картинки, чиясь душа. Або не душа, а щось схоже на неї. Проте навіщо цей шматок сутності мене щоразу рятує і показує потрібні спогади? Хто в нас мертвий і дуже зацікавлений у моїй скромній особі? Або швидше не в моїй особі, тут я собі добряче лещу, а в тому, що можу зробити. Що не виходило здійснити в Еви, але є всі шанси, що вийде у мене? Сподіватись, що все склалось так вдало суто випадково, вельми тупо. Не буває в житті таких збігів, не буває!
Припустимо, я тут для Гленна, бо інша причина особисто мені не спадає на думку. А у Гленна була дуже любляча мама, сильна магиня та талановита цілителька. Чи може пташкою бути вона? Але Ева і так збиралася віддати бажання на користь Гленна ... Щось я злегка заплуталася у всьому цьому. Розпитати б когось… Тільки хто мені відповість? Не в Теодору ж набридати запитаннями про покійну кохану дружину. Хоча про птаха, думаю, розповісти все-таки варто…
Трохи потинявшись без діла, підходжу до столу і навіщось берусь вирівнювати стопочку принесених з бібліотеки книг. Ставлю до купи нічну згубу, щоб надалі не губилася, а, почувши підозрілий шурхіт, виглядаю в коридор.
У ньому, як виявляється, нічого не шурхотить. Проте шум, що мене зацікавив, чітко лине з боку сходів. Тихенько підкрадаюся туди і обережно виглядаю.
Виявляється, дарма стараюсь бути обережною. Шибеника, що видає ці звуки, не відволікла б від свого заняття навіть ієрихонська труба. Він трудиться в поті чола, не зважаючи ні на що, і ні на кого. Темний чуб вже мокрий від поту, на щоці пляма чи то від пилу, чи то від сажі. А довгий гострий язик аж висолопився з рота від старань. Я не відразу розумію його геніальну ідею, але коли таки здогадуюсь, стає трохи лячно.
Сет, сидячи навпочіпки, старанно покриває кам'яну сходинку тягучою жовтою речовиною, схожою на смолу з дерев. Пам'ятаю в дитинстві ми любили її їсти, уявляючи, що це жувальна гумка. Мені найбільше подобалася вишнева, а моя подруга Іра віддавала перевагу абрикосовій. Мені навіть здається, що відчуваю тонкий ледь відчутний аромат налитих сонцем солодких плодів.
Іноді він все ж переривається, щоб змахнути довгого чуба, або вмочати широкий плоский пензлик у банку. А тоді знову береться до справи.
— Допомога потрібна? — питаю, спираючись плечем на стіну і склавши руки на грудях.
Хлопчик здригається, ледь не перекидає банку і з переляком глипає на мене.
— А це ти? — Через секунду полегшено видихає й спокійно повертається до своєї справи.
— Я… — багатозначно мовчу.
Сет відразу ж відчуває мій настрій і знехотя припиняє пустощі.
— Що? — здивовано підіймає брови.
— Це ти мені скажи, що... — з усіх сил намагаюся виглядати суворо і солідно. Відчуваю нутрощами, що цей сміливець замислив якусь каверзу. Щобільше, навіть знаю, на кого ця каверза спрямована. — Ти нічого не хочеш пояснити?
— Це для Сесілії. Вона мені не подобається. Я хочу, щоб вона пішла.
— І ти для цього… — обводжу рукою знаряддя праці та результат його дії.
— І я для цього мажу сходи клеєм. Вона наступить на сходинку і прилипне, – винувато зітхає, розуміючи всю неправильність своїх дій.
— Мгм… — зацікавлено киваю. – І тоді вона відразу зрозуміє, що їй не раді, і втече пакувати речі?
— Ну, якось так… — знизує плечима дитина. — Дурна ідея, так?
— Дуже. До того ж небезпечна, — додаю. — Вона може впасти і отримати травму. Ну, а крім того, уяви на хвилинку, що в цей час у неї на руках буде Гленн...
— Гленн? — злякано округлює очі.
— Так, Глен. Твій маленький брат. Вони впадуть разом… — присідаю поряд і заглядаю йому у вічі.
— Я не хочу, щоб Гленн постраждав!
Виглядає він справді нажаханим. Навіть губи починають тремтіти. Рука опускається, пензлик лишається сиротливо стирчати з банки.
— І я не хочу, ― не стримують, протягую руку й прибираю чуба, що знову впав на чоло. Винуватий погляд опускається додолу.
Я не кваплю. Даю час подумати, проаналізувати. Сет розумник, він прийме правильне рішення. Його відгомін я вже бачу на веснянкуватому обличчі. Тепер хлопчика мучить совість, і страх. Не лише за Гленна. Якщо Теодор дізнається про цю каверзу, уже м’яким не буде. Сьогодні Сет майже переступив межу.
― Давай краще приберемо тут усе, поки ніхто не помітив. А тоді підемо до мене, ― обережно підштовхую. ― Я ще не снідала. Ліна казала, що Мод приготувала чимало смаколиків й обіцяла принести на дегустацію. Складеш мені компанію?
Обличчя хлопчика розпливається радісною посмішкою.
— Ти ще питаєш? Звісно!
— Це чудово. За разом й поговоримо, — припечатую вкінці.
— А ти нікому не скажеш? Ну… про мою витівку… — схвильовано колупає дірку на коліні в штанах.
— Не скажу… якщо пообіцяєш більше такого не робити і чесно відповісти на всі запитання.
— Які запитання? ― насторожено підводить голову.
— Про няню, звичайно. Повинна я знати, чим вона тебе не влаштовує.
Сет після деяких вагань, все ж згідно киває, і ми беремось за прибирання.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис», після закриття браузера.