Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"

Як і в підході Кюблер-­Росс, стадії контакту не завжди так очевидно виражені, як у цій теорії, вони можуть виникати спонтанно й так само несподівано завершуватися. Важливо це розуміти. Завдання — не написати, що і як конкретно називається, а пояснити, що потрібно для хорошого саморегулювання всередині контакту і що є істотним у досвіді людини. Аби пояснити важливість кожної частини процесу, за приклад візьмімо історію написання «Простими словами».

Отже, на самому початку в нас з’явилося відчуття, що було б круто створити книжку про психологію емоцій. Уперше воно з’явилося в листопаді 2019-го. Ми часом обговорювали цю ідею після записів подкасту, але не поспішали її оформлювати в щось конкретне. Розуміли, що відчуття має дозріти в дещо більше, а потреба має стати зарядженою, тоді все запрацює.

Урешті із цих обговорень і прагнень сформувалася конкретна фігура — книжка «Простими словами» із чіткою ідеєю та продуманим форматом. Ми зрозуміли, що конкретно хочемо зробити і як це має відбуватися, що нам для цього треба. Словом, на цьому етапі побачили те, що хотіли б зробити. У нас не було бажання пришвидшити якісь процеси: ідея формувалася стільки, скільки їй було потрібно.

Добре сформована фігура дозволила нам мобілізувати власні зусилля. Ми знали, чого хочемо, і розуміли, що потрібно для реалізації. Отже, усе, що треба, — зібратися із силами й почати робити це: зустрічатися та обговорювати теми, записувати їх, формувати із цього чернетки, далі редагувати їх, виписувати в конкретні розділи. Сперечатися, якою має бути аргументація — і таке інше.

Далі важливо було не розгубити енергію й підтримати процес правильними діями, щоб усе не закінчилося лише на етапі обговорення. Тут якраз і почався творчий процес. Щоб не нудьгувати, для написання книжки ми вибирали цікаві локації — біля Київського моря, у ботанічному саду, у парку. Саме цей розділ книжки твориться у Стамбулі (з ним доведеться також прощатися — це сумно, бо місто фантастичне). Ми поволі наближалися до завершення, лічильник відраховував написані розділи — 1, 2, 3… 7… 14… 18… Під кінець стало сумно. Здається, ми таки зробили це?

Правильні й завершені дії дають відчуття повноти контакту. Ми не просто поговорили, не просто запланували, не прос­то зробили. Як автори ми отримали важливий, цінний, непростий, почасти болісний, а почасти дуже веселий до­свід роботи зі складним матеріалом, а ще — трохи прокачали взає­мини між собою. Поволі з’являється відчуття, що з-за столу треба вставати. Але якось не дуже хочеться і трохи сумно.

І врешті ми незабаром вийдемо із цього контакту. Поставимо крапку, надішлемо файл редактору, ще кілька місяців зай­матимемося редагуванням (але це вже інша частина історії), вибиратимемо обкладинку, можливо, сперечатимемося, яким має бути внутрішній дизайн. Але! Усе це створює підстави для нових контактів — між собою, із читачами, — а також для нових переживань. Як книжку сприймуть люди? Чи любитимуть вони її? Що писатимуть у коментарях? Чи радитимуть друзям? Більша частина цього всього — у майбутньому, а ми поки можемо лише фантазувати, як воно відбуватиметься.

(Перечитуємо розділ, стає сумно. Мов перед переглядом остан­нього епізоду «Друзів», який не хочеться дивитися, бо знаєш: після цього світ вже не буде таким, як раніше. Може, почнемо все спочатку?)

Треба мати велику внутрішню свободу, аби не втікати від кінця та проживати його так само, як переживається лоскітливий і завжди приємний початок. Але тепер ви має­те трохи більше компонентів, щоб досвід прощання став для вас ціннішим.

Не бійтеся сповільнюватися наприкінці. Не бійтеся брати більше часу, аби усвідомити, що це щойно було та як вам із цим. Не поспішайте заскочити у вагон, утікаючи від сліз мами. Не уникайте вразливості перед коханими, які на певних етапах життя були для вас найважливішими. Не бійтеся сказати рідним, що любите їх. Це вміння може стати для вас «тарзанкою», на якій вдасться перескочити «провалля суму» від незакритих гештальтів.

«Було круто, було смачно, було душевно, дякуємо. Знаємо, треба йти, але можна нам ще трошки посидіти з вами? Якраз встигаємо на останній рейс метро».

55 Мілн Алан. А. Вінні-Пух. Пер. з англ. Л. Солонько. К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2001.

56 Kepner James I. Body Process: A Gestalt Approach to Working with the Body in Psychotherapy 1st Edition (Kindle Edition) // Gestalt Press, 2014.

Подяки

Цієї книжки не було б, якби не допомога й підтримка багатьох людей. Вважаємо правильним згадати найважливіших поіменно.

Ілля Полудьонний

Дякую

Антонові Федорцю, співзасновникові сервісу Treatfield, моєму партнерові та другу. Без тебе ця книжка не могла відбутися буквально, бо саме ти познайомив проєкти Treatfield і The Village Україна, з тебе все почалося.

Олені Гапак, головній