Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Урешті в останньому розділі вони вдвох ідуть у їхнє секретне місце, говорять про королів і королев, Крістофер Робін посвячує Пуха в Лицарі. Він хвилюється, що більше ніколи не зможе робити звичні речі, як-от гратися з улюбленим ведмедиком, вигадувати пригоди, байдикувати. Тому що він дорослішає. Наостанок між ними відбувається діалог:
– Пуше, — серйозно сказав він, — якщо я… якщо я буду… не зовсім такий…
Він на хвилю замовк і спробував пояснити свою думку інакше:
– Пуше, ну… хоч би що там сталося, ти ж мене завжди зрозумієш? Правда?
– Що зрозумію?
– Та нічого.
Крістофер Робін засміявся і скочив на ноги:
– Ходімо!
– Куди? — спитав Вінні-Пух.
– Куди завгодно, — сказав Крістофер Робін.
І вони пішли. Та хоч куди б вони прийшли і хоча б що їх спіткало по дорозі — там, у Зачарованому Місці, на вершині найвищого пагорба в Лісі, маленький хлопчик завжди-завжди гратиметься зі своїм плюшевим ведмедиком55.
Герої проходять ритуал прощання. Вони починали історію вдвох, і лише вдвох вони її завершують. Мабуть, найкраще враження від цього прощання — відчуття полегшення й легкого суму водночас. Коли розумієш, що відбулося щось важливе — завершилася чи не головна історія твого дитинства, але немає важкості на серці. Адже герої все сказали і зробили як слід.
Така здатність — переживати прощання — важлива не лише в хороших книжках чи кіно, а й у житті. Культура прощання — це окремий всесвіт. Згадайте будь-яке хороше святкування, на якому вам довелося побувати. Прощання — той момент, коли встаєш з-за столу, за все дякуєш, і треба вже рушати, але так не хочеться. Тож у хід ідуть старі байки, можливо, ностальгічні спогади, старі фотографії.
Хоч би як сумно це звучало, із часом доводиться дедалі частіше вставати з-за столу й дедалі рідше — уперше за нього сідати. Певно, було б добре навчитися робити це притямно.
Повільно, дякуючи за смачні страви, іти в коридор, взуватися, натягати на плечі дощовика, брати парасольку, міцно обіймати господарів. Спинятися у дверях і ще про щось говорити. Знову обійматися, ще раз дякувати — і вже тоді повільно прямувати до своїх помешкань, смакуючи дорогою мить. Як смакують щойно заварену каву, ще гарячий хліб чи свіжі еклери.
У процесі прощання, можливо, доведеться зустрітися з багатьма непростими переживаннями. Наприклад, відчути біль від вразливості. Згадайте себе, коли відвідуєте батьків. Ось ви на пероні — потрібно заходити в потяг, провідниця кричить: «Проводжаючі, покиньте, будь ласка, вагон!». Що відбувається з вами? Як ви сідаєте в поїзд, який повертає з дитинства в доросле життя? Чи можете витримати зустріч із батьківськими слізьми? Чи дозволяєте собі відкрито поплакати й показати, наскільки це для вас важливо?
Або ще — як ви завершуєте свої стосунки? З друзями, колегами, уже колишніми коханими? Чи можете сісти поруч із ними та щиро подякувати за все, що між вами було? А найголовніше — чи можете пережити відчуття вдячності за досвід, який отримали? Чи можете врешті закрити гештальт, зізнавшись, що на певному етапі любили їх більше за життя?
Це буває до біса лячно. Ніби стрибок з висоти, коли точно не знаєш, відкриється парашут чи ні. Імовірно, ніхто не хотів би зустрічатися з невдячністю та невзаємністю. Але в житті так часом буває. У будь-якому разі завжди є запаска, на яку можна покластися, у словах: «Зі свого боку я все зробив правильно».
Нам сумно писати ці слова, але наша книжка також завершується. Можливо, фінал не буде таким правильним, як ваші улюблені історії. Але, врешті, кожен наш розділ — це швидше приємна коротка розмова під час обіду, аніж величезне застілля рідних людей, які пройшли поруч чимало веселих і сумних ситуацій.
Хай там як, ми хотіли би попрощатися з вами правильно й востаннє звернутися до психологічних пояснень, як саме це могло б відбуватися. Ми спиратимемося на гештальт-підхід, а саме — поняття «цикл контакту» з праці Джеймса Кепнера «Тілесний процес. Робота з тілом у психотерапії»56.
Отже, ми постійно контактуємо з іншими людьми чи явищами, часом ці контакти не усвідомлені, потреби в них не сформульовані, тож отримання досвіду від цієї взаємодії майже неможливе. Якщо уявити процес у вигляді кривої, то вона буде організована так: на початку хвилі контакту буде відчуття, трохи вище — формування
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін», після закриття браузера.