Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
13 березня у Донецьку відбулося перше серйозне зіткнення між прихильниками України та Росії, яке закінчилося побиттям українських активістів та вбивством члена партії «Свобода» Дмитра Чернявського. Напередодні сепаратисти у соціальних мережах відкрито закликали до насильства і погрожували напасти на український мітинг, однак ані влада, ані правоохоронці не зробили нічого, щоб запобігти кровопролиттю. Українські активісти до останнього сумнівалися, чи варто йти на акцію, але у підсумку вирішили не скасовувати мітингу. Адже скасування означало б, що український Донецьк здався і погодився з курсом на розкол країни.
Побоїще сталося на площі Леніна і було першим подібним інцидентом у новітній історії міста. В той день у Донецьку вперше з’явилися озброєні бойовики з ножами, битами та арматурою, які почали бити і калічити прихильників України, намагаючись завдати людям максимально важких травм.
Сили були не рівні. Українська сторона не була готова до збройного протистояння, міліція при цьому практично не втручалася у події і не докладала зусиль, щоб захистити беззбройних людей.
Жорстоке побиття донеччан і вбивство українського активіста, який прийшов на мирну акцію без зброї, стало шоком для міста. До цього на мітингах у Донецьку іноді билися, але не вбивали. Для виправдання власних жорстоких дій проросійська сторона одразу вдалася до вже випробуваного прийому — оголосила українських активістів приїжджими націоналістами з інших регіонів. Те, що загиблий Дмитро Чернявський був уродженцем Донецької області, нікого з них не збентежило.
Кривавий погром загострив протиріччя у рядах «народних ополченців». Оточення Губарєва було налякане тим, що трапилося, і поклало відповідальність за організацію заворушень на Роберта Доню.
«Користуючись відсутністю Павла, деякі радикальні елементи та провокатори, прикриваючись його ім’ям, намагаються взяти протест на себе і вести його у бік погромів та руйнувань. Павло ніколи не ставив нам таких завдань. Ми не нацисти, ми не руйнуємо своє місто, ми не вбиваємо людей. Я зв’язалася з організатором Робертом Донею. Він сказав, що він вийшов із наших рядів, із «Народного ополчення Донбасу». Тепер у нього своя організація. І всю відповідальність за проведення цих заходів він бере на себе», — заявила Катерина Губарєва у своєму відеозверненні.
По гарячих слідах прокоментував події ще один добре відомий тепер персонаж — Олександр Ходаковський, на той момент — командир донецького підрозділу СБУ «Альфа».
Ходаковський дав інтерв’ю, в якому поклав усю відповідальність за те, що трапилося, на міліцію. Правоохоронців він звинуватив у халатності та бездіяльності.
«Рано вранці оголошується план «Сирена», який має на меті приведення всього гарнізону донецьких правоохоронців у підвищену бойову готовність. Теоретично, в цей день усі правоохоронці мали бути максимально налаштовані на локалізацію таких елементів — агресивних людей, які здійснюють якісь протиправні дії. Але насправді якихось суттєвих зрушень у роботі міліції не спостерігалося. Міліція працювала у штатному режимі, і тільки формально був проголошений цей план. Чомусь практично на один і той же час було оголошено два мітинги, явно протилежні за цілями і завданнями. Ось питання! Чому не було ніякої координації, щоб розвести за місцем проведення і часом проведення? Таке враження, що ці групи спеціально накопичували в одному і тому ж місці, яке мало стати льодовим побоїщем. За нашими даними, не одна сотня правоохоронців у цивільному перебувала на площі. Це люди, які займалися візуальним спостереженням і доповідали своєму керівництву. Підготовка до сутички йшла повним ходом. Але правоохоронці спостерігали за цим осторонь, хоча знали про те, що оголошено план «Сирена». Прямо там, на площі, люди озброювалися. Що таке шматок арматури? Це холодна зброя ударно–дробильної дії. Люди свідомо принесли її з собою», — розповідав Ходаковський.
Цікаво, що відповідальність за погроми він фактично поклав на сепаратистів: «Саме з проросійського боку йшла основна агресія. Провокатори у більшості своїй були на проросійській стороні», — говорив майбутній польовий командир самопроголошеної ДНР.
Ситуація в Донецьку ставала некерованою. Ніхто не розумів, що робити. Силовики номінально підкорялися Києву, але при цьому не виконували своєї роботи, саботували накази і звинувачували одне одного у бездіяльності. Місцева влада формально виступала за єдину Україну, але насправді співчувала та підігравала сепаратистам. Влада у Києві замість того, щоб на початковому етапі погасити сепаратистський заколот та знешкодити його лідерів, застосовувала дивний, половинчастий підхід. Після арешту Павла Губарєва пройшов цілий місяць, перш ніж заарештували та відвезли до Києва його заступника Роберта Доню (це сталося 4 квітня). При цьому інших лідерів «народного ополчення» — Мирослава Руденка, Сергія Циплакова та Олександра Кофмана чомусь не чіпали, і вони далі спокійно керували протестами.
Як зазвичай буває у таких випадках, знайшлися і ті, хто спробував скористатися плутаниною і, так би мовити, «рейдернути» проросійський рух, щоб направити його у потрібне русло і на хвилі протестів підвищити цінність власних акцій. Одним із таких «хитрунів» був народний депутат від Партії регіонів Олександр Бобков — людина непублічна та маловідома за межами Донецька, яка при цьому мала в місті певний вплив. У березні 2014 року Бобков зрозумів, що настав вдалий момент для того, щоб, нарешті, висунутися на перші ролі і посісти вакантне місце, яке звільнилося після того, як порозбігалися лідери «донецьких».
ХРЕЩЕНИЙ БАТЬКО «ДНР»
Олександр Бобков був класичним стереотипним регіоналом. У молодості він обертався в кримінальних колах Будьоннівського району, згодом перейшов із криміналу в політику та офіційно очолив у тому ж районі місцеву раду.
На початку своєї «кар’єри» Бобков був учасником відомої донецької ОПГ Гіві Немсадзе. За словами бізнесмена Владислава Дрегера, який був добре знайомий із Бобковим, у молодості майбутній нардеп відгукувався на прізвисько «Бобік» і займався рекетом на Будьоннівському ринку, а пізніше був поставлений старшими на посаду директора того ж ринку. На початку 2000‑х, коли кримінальні війни пішли на спад і бандити почали зростатися з владою, Бобков перейшов працювати до Будьоннівської районної ради і почав робити кар’єру в Партії регіонів, яка тоді тільки зароджувалася.
«Будьоннівка» вважалася одним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
