Читати книгу - "Спадкоємиця Темного Володаря, Julybookss"

– А вечір не настільки поганий, – погодилась Елла, коли ми підійшли до друзів.

– Був би кращий, якби у нас не закінчилась випивка, – розчаровано протягнув Ерік.

– Та які проблеми, у мене є декілька пляшок в кімнаті, – швидко відповів Еліот. – Тільки треба, щоб мені хтось допоміг.

– Я можу! – вигукнув Леон, ледве тримаючись на ногах.

– Ти точно ні, ти більше розіб’єш, ніж донесеш. – розсміявся Еліот. – Арі, не допоможеш?

– Звісно, – з легкістю погодилась я. – Мені не завадить вийти на свіже повітря.

– Тоді пішли, – зрадів хлопець та сказав друзям. – Ми скоро повернемось.

Дорога до кімнати Еліота дещо протверезила мене. Холодне повітря, що пробиралося через вікна та двері коридору, розсіювало алкогольний туман у моїй голові. Ми йшли мовчки, насолоджуючись рідкісною тишею після галасу вечірки.

Еліот йшов поруч зі мною, іноді обмінюючись короткими поглядами і легкими усмішками. Коли ми нарешті дісталися його кімнати, він відкрив двері та жестом запросив мене увійти першою.

— Прошу, — сказав він тихо, стримано посміхаючись.

Я кивнула і зайшла всередину, відчуваючи, як легке хвилювання прокотилося по моєму тілу. Кімната була затишною, освітленою м'яким світлом лампи. На стінах висіли карти та магічні символи, на столі лежали книги та інші артефакти, що свідчили про його захоплення магією.

Еліот увійшов за мною, тихо закривши двері. Він швидко оглянув кімнату, наче перевіряючи, чи все на своєму місці, і потім повернувся до мене.

— Сідай, — запропонував він, вказуючи на зручне крісло біля столу. — Хочеш чогось випити? Маю чай або воду.

– Та ні, – я знизила плечима. – Краще беремо алкоголь та повертаємось, бо у хлопців там депресія без випивки.

– Я б швидко збігав в душ, якщо ти дозволиш. – ніяково сказав хлопець. – Я швидко, пʼять хвилин і я тут. Зачекаєш мене?

– Добре, – я не бачила в цьому нічого дивного, тому й погодилась.

Еліот зник у ванній, залишивши мене наодинці у своїй кімнаті. Я хотіла просто посидіти та дочекатись хлопця, однак цікавість взяла гору, і я вирішила детальніше оглянути його книги.                                        

Спочатку нічого особливого я не помітила: теорія магії, захисні заклинання, томи про артефакти та їх створення. Але раптом мою увагу привернула книга, кутик якої виглядав з-під подушки хлопця. Це здавалося незвичним. Я розуміла, що заглядати у його особисті речі некрасиво, але цікавість перемогла.                                                                                                                                                              

Витягнувши книгу, я зрозуміла, що це був записник. Моє серце забилося частіше. Розгорнувши його, я побачила безліч записів про… темну магію: заклинання, про які я навіть не здогадувалась, та різні невідомі мені руни. Усі ці записи виглядали так, наче він давно і ретельно їх вивчав.

Серце злякано закалатало в грудях. Невже Еліот займається темною магією? Ця думка пронизала мене, викликаючи хвилю тривоги. Я уважно розглядала кожну сторінку, намагаючись знайти хоч якийсь натяк на те, що це лише науковий інтерес, а не щось більше.

Раптом двері ванної різко розчинились, і цей звук змусив мене підскочити. Записник випав з моїх рук і впав на підлогу, розкрившись на сторінках з малюнками та записами.

— Що ти робиш? — почувся холодний голос Еліота.

Я різко обернулася, хлопець стояв у дверях ванної, з рушником, перекинутим через плече. Його очі метались між мною і записником на підлозі.

— Я... я просто побачила цю книгу, і мені стало цікаво, що це таке, — відповіла я, відчуваючи, як страх бере верх.

Еліот зробив крок уперед, підняв записник і закрив його.

– Тобі хтось казав, що ти створюєш занадто багато проблем? – хлопець серйозно глянув мені в очі, зараз він здавався мені зовсім незнайомим.

– Лише, що я шукаю пригоди на свою… – згадала я слова декана.

– Правильно казали, – Еліот стежив за моїми рухами, готовий в будь-який момент протидіяти. – Я повинен був тебе забрати в останній день навчання, ніхто б й не помітив твого зникнення. Але ти, як завжди, все зіпсувала. Прийдеться Володарю, швидше з тобою познайомитись.

– Як ти міг погодитись працювати на Темного? – ніяк не могла я зрозуміти. – Ми ж були друзями.

– Ти вважаєш, що я з тобою подружився, бо ти цікава людина? – зі зневажливістю виплюнув Еліот. – Я в цій чоротовій академії тільки через доручення Володаря. Тому достатньо розмов, нас вже очікують.

– Справді думаєш, я так легко піду з тобою? – спокійно запитала колишнього друга, хоча важко було продумати свої наступні дії.

– Справді думаєш, що у тебе буде вибір? – посміхнувся хлопець. – Inhibitus Immobilis!

Минула доля секунди, як я застигла на місці, очі розширилися від жаху, а руки безсило опустилися. Магічні потоки навколо мене миттєво згасли, залишаючи мене повністю безпорадною.

– Тобі потрібно було просто продемонструвати свою магію. – Еліот говорив, але відповісти я не мала можливості. – Але ти настільки її боїшся, що мені навіть противно, що ти одна з нас. Якби ти не була потрібна Йому, я б сам тебе вбив.