Читати книгу - "Звільни мене опівночі, Айрін Ван"

— Я мав вдосталь часу переосмислити власне минуле, тому спробую не повторювати помилок. Одна з головних — не дооцінювати цю трійцю. Мені потрібно було дослухатись до Леї, та тоді я був надто категоричним у прийнятті рішень, пов’язаних із її долею. Я був впливовим лендлордом в ті часи, тому зв'язок моєї сестри із простолюдином здавався мені катастрофою, та й про особливості Керана мені також було невідомо, — додає після невеликої паузи.

— Я тепер твоя бранка? — зважаючи на обставини, вирішую все уточнити на місці. 

— Ти — моя гостя, спадкоємиця, спокута моїх гріхів і в жодному разі не бранка, — бере свій келих й надпиває трохи вина.

— Але гості можуть покинути будинок, коли їм заманеться.

— А хто тобі сказав, що я силою тебе тут утримуватиму? Тільки куди ти підеш? Повернешся до того, від кого намагалась втекти, хто зробив тобі боляче? Мені є що тобі запропонувати натомість.

Наче на підтвердження його слів, до нас виходить Олеся.

— Мені потрібно ненадовго відлучитись у справах, та ми ще повернемось до нашої розмови. Розважайтесь, — підіймається із крісла й пропускає до мене Олесю.

— Які із твоїх гріхів я повинна допомогти тобі спокутувати? — кидаю йому у слід.

— Всьому свій час, — знову повторює у притаманній йому манері.

 Спрямовую свій погляд на усміхнене обличчя подруги, загрози від якої взагалі не відчувається. Вона випромінює тільки щиру радість й душевне тепло, яким була сповнена з першого нашого знайомства.

— Олесю, це справді ти? — ледь стримуючи сльози, ставлю доволі суперечливе запитання.

—  Як же я за тобою сумувала. І так, я та ж Олеся, котра завжди знаходила пригоди на наші дупи.

— Цього разу пригоди нам організувала я.

 Забуваючи те, чим закінчилась наша зустріч у лікарні, я наважуюсь підпустити її до себе й навіть міцно обійняти. Звісно, позбутись страху повністю не вдається, та з кожною секундою він все більше меркне на фоні відчуття щирості її запевнень. Хочеться вірити, що я можу не тільки втрачати у цьому житті, а й повертати втрачене. Вже зараз я усвідомлюю, що не дозволю їй нашкодити чого б мені це не вартувало. Монстри не плачуть, вони не каються за скоєне, а саме це я відчуваю у її обіймах.

— Олесю, ти ж усвідомлюєш, що Даріус маніпулює нами, що спеціально залишив тобі життя, якщо це можна назвати життям, щоб використати нас у власних цілях.

— Він пообіцяв, що ти не постраждаєш і мені цього достатньо. Я знаю, що швидше за все ми вже не в змозі щось змінити і якось вплинути на те, що на нас очікує попереду, та ми можемо пройти цей шлях разом. Я не хочу, щоб ти проходила його наодинці. Знаю, що повернути твою довіру буде не так просто, та я готова спробувати.

— Через мене ти стала такою, це я випустила Даріуса, — шепочу в її міцних, дружніх обіймах.

— Хіба не я, практично силоміць, потягнула тебе на корпоратив? — швидше констатує факти, ніж запитує.

 Від її слів навіть дихати стає легше. Жодної секунди я не припиняла у всьому звинувачувати себе, а Олеся намагається мене наполегливо переконати в протилежному. Як же це на неї схоже. Не зважаючи ні на що, вона продовжує залишатись справжньою подругою, яка готова підтримати навіть у такій складній ситуації.

 Даріус знав, що я не зможу її покинути, прекрасно усвідомлював, що не захочу йти без неї й не помилявся. Я неодмінно спробую переконати її покинути це місце, коли вона буде готовою це зробити й коли їй нічого не загрожуватиме. Якби я не хотіла побачити Керана й подивитись йому у вічі, не потрібно забувати, що він досі вважає її загрозою й маріонеткою в руках ворога.