Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

І залишивши його, побігла до своїх. Рани миттєво затягувалися, я такого ще не бачила. Золоте сяйво з кулону розтікалося по венах , що я ніби то світилася з середини. Майже діставшись Ейнара, мене заставив оглянутися голосний сміх. Шукаючи він лунає, підняла голову на балкончик і побачила там Навіра, а поруч стояв Аркель, з приставленим до горла мечем.

-Який же ж ти.

-Ну , хто?

-Тільки і вмієш всіх шантажувати.

-А інакше не проживеш. Хотів твого коханого доставити але гарна в нього охорона, а цей бовдур сам прийшов, тебе рятував. А тепер ти його врятуй! Або всі здаються і ти в тому ж числі, або я його вбʼю.

Я дивилася на Аркеля. Людину, яка стала мені рідною. Якою я дорожу, якій я довіряю. От навіщо він сюди пішов?! Він махав, щоб я не погодилася, але в мене на це була своя думка.

-Слухайте всі і ти, короле Навіре! Я, Марія, пряма спадкоємиця трону, кидаю тобі виклик. Я хочу поєдинку, за підтвердження корони, через сім днів, по полудню, в цьому ж місці, в образі людей. Так як мій особистий помічник Аркель, ти мусиш його відпустити. Ти чи ти хочеш порушити традиції?

Видно було, як заграли його жовна. Він на таке не розраховував. Думав здам усіх. Прощитався.

-Я, король Міралдеї, Навір, приймаю твій виклик. Забирай свого помічника і геть з мого замку.

Чекаючи на Аркеля, страшенно нервувала. За останній час свого життя, занадто багато в що вʼязуюсь. Та чи вийде цього разу вибратися чи це буде останній мій вибрик. А ось і хлопець виходить із замку. Злий, як чорт, воно і не дивно. 
-Якого дідька ти робиш. -штовхнув мене.

-Давай ти мені клепки будеш вставляти в іншому місці, а зараз ходімо звідси, потрібно вивести ранених.

На жаль, поранених було багато, а ще більше, залишилося біля замку, назавжди. 

Я сиділа біля ліжка зовсім молодого хлопця, який стогнав від болю. Деякі рани загоїла, але на все в мене вже немає сили. Потрібно чекати. На що я їх намовила, на смерть? І що  це дало, по суті - нічого. Сиджу тут, роблячи вигляд, що  продовжую сцілення, щоб не бачити Аркеля. Не можу дивитися йому в очі, та і решті також. Що я їм скажу? Що все буде добре? Сама цього не знаю. Що я виграю? На це і сподіватися не варто. А якщо він вбʼє мене , то їм теж не жити. Але як би там не було, здаватися рано. Хоча б один відсоток та є, що виграти в поєдинку можу я і я його використаю. Тому не треба, Машо сидіти тут, вставай і за справу. Спочатку відпочину, потім всіх долікую і займатимуся, день та ніч я тренуватимусь. Заради дітей, заради майбутнього.