Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вирішено було не нести до табору голову, окрім язика, та потрохи, окрім печінки. Шлунок на вході та виході міцно перев'язали мотузками, щоб не витік вміст, і обрізали. Шлунковою кислотою потім спробуємо обмазати шкіру після мездревання. Решту нутрощів викинули. Час ковбас ще не настав. Легені також готувати не будемо. Хоча б з м'ясом розібратися і постаратися зберегти його без холодильника.
Найретельніше я зібрала внутрішній жир тварини. Його виявилося не так багато: особина була молодою, та й навесні запас жиру зменшується, але я знала, що Ліза зрадіє жиру більше, ніж м'ясу. З нього вона обов'язково зварить мило та шампунь. Наші запаси не були розраховані на таку велику кількість людей. Після двох лазневих та пральних днів, коли чоловіки отримали по новому комплекту одягу, запаси скоротилися вдвічі.
Все, що ми не брали із собою, чоловіки закопали. Зверху поклали камінь та пучки трави, якими витирали руки від крові.
На цей раз ми точно вирушили до табору. Хоча пливти доводилось у нічній темряві. Дорогу освітлювало світло молодого місяця та мій ліхтарик. Я стояла на носі плоту і керувала веслярами.
Причалили ми на пляжі. Там хтось із хлопців розвів велике багаття. Нас усі чекали на березі. Зустрічали так, наче ми з навколосвітньої подорожі повернулися після року відсутності. І всі навперебій розпитували, що ми бачили та де пропадали.
Іллюшка вчепився в мою талію з такою силою, що мені навіть боляче стало. Сама дитина сопіла десь у районі грудей і тремтіла всім своїм худеньким ще нескладним тільцем.
— Ти ж нікуди не втечеш? Чи не кинеш мене, як мама?
— Господи! Іллюшко, ні, звичайно! І мама тебе не кидала. Ти ж пам'ятаєш, ми говорили про це! Маля, ну ти чого?
— Тебе довго не було. А що як тебе крокодил з'їсть чи тірекс?
— Тут немає крокодилів та динозаврів, мій хороший. Ходімо до всіх, послухаєш про наші пригоди. Я тебе ніколи не кину. Ти моя найдорожча людина. Ти та Ліза!
Я поцілувала тверду завитушку на стриженій голові й відчула, як розслабився хлопчик.
Дивно! Він так захоплений рибалкою, спілкуванням зі старшими чоловіками. Днями ми перетинаємось лише під час загальних зборів. Я вже подумала, що моя присутність йому не така важлива, що він освоївся, прийняв інших у своє близьке коло. Але виявляється, він не випускав весь цей час мене з поля зору.
Ліза теж обняла мене і поцілувала у щоку.
— Я хвилювалася, — зізналася дівчина.
— Вибач, зателефонувати, попередити, що затримуюсь, неможливо. Натомість я із заморського краю привезла подарунки, — жартівливо відповіла, згладжуючи напругу. — Ходімо, покажу.
З плоту знесли тушу вівцебика та шкуру. Те, що я відклала убік, ще залишалося на плоті. Підсвітивши ліхтариком, я взяла Лізин кошик, в якому вона нам давала їжу в дорогу. Там зараз лежав внутрішній жир, язик та шлунок. Підхопила вузлик із шерстю і повернулася на берег.
Пліт без вантажу піднявся, і я свиснула хлопцям, що залишалися на березі, щоб більше втягнули пліт на пісок. Не вистачало, щоб він уночі сплив.
— Зніміть з плоту кошівки з глиною. Завтра з нею розбиратимемося.
— Тьотю Поліно, які подарунки? — Іллюша нетерпляче смикав мене за рукав. Ліза перехопила зав'язаний вузлик.
— Як які? Мило заморське. Вовняні шкарпетки з хустками в'язаними. Язик делікатесний.
Іллюша не зрозумів мого гумору. Нахмурив брівки та запитав:
— Ви знайшли магазин?
— Пф, Іллюшко, не будь маленьким. Ну який магазин у мамонтів! — Ліза почала дражнити брата. Почалася штовханина. А мені було радісно дивитися на їхню метушню.
— Лізо, годі! — звернулася до старшої. Але відганяти від сестри довелося Іллюшку. Той дрібний, але займався єдиноборствами й, захопившись, небезпечно заломив Лізі руку.
— Дурень!
— Лізо! Не смій так брата називати! — гукнула я.
Та надулася і, думаючи, що я не бачу, показала братові язик. І цій дівчинці двадцять років!
— Ілля, що вчитель тхеквондо говорив про використання сили поза залом? — суворо подивилась на хлопця.
— Не можна застосовувати проти слабких. Можна тільки для захисту, якщо не буде змоги уникнути бою.
— Лізо, нічого не хочеш сказати братові?
Дівчина пирхнула незадоволено, але потім зібралася і повільно видихнула, заспокоюючись.
— Вибач, Ілля. Ти в нас дуже розумний та сильний. Мені було боляче, ось я і вигукнула дурість.
— Вибачення прийнято, — великодушно пробачив сестрі брат.
Все закінчилося родинними обіймами. У нашій сім'ї знову запанував мир. Хто б знав, скільки сил мені довелося докласти, щоб побудувати такі відносини між цими двома.
— Ілля, ти нічого не хочеш сказати сестрі?
— Лізо, ти мене теж вибач. Я не розрахував силу. Тьотю Поліно, здається, тут я став сильнішим і підріс! Дивись, у мене м'язи які!
Іллюша почав напружувати біцепс. Я з цікавістю помацала м'яз і підтвердила його слова.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крило метелика (частина 1), Кіра Леві», після закриття браузера.