Читати книгу - "Смертниці"

Вони з Гебріелом вийшли з винайнятої напрокат машини. Їхали з кондиціонером, тому спека заскочила їх зненацька. Джейн зупинилася на доріжці, вдихаючи густе, гнітюче повітря. На обличчі одразу ж виступили краплі поту. Хоча вона й не бачила комарів, та чула, як вони кружляють поблизу, і, ляснувши себе по щоці, побачила на долоні свіжу кров. Окрім гудіння комашні, нічого не було чути — ані звуків дороги, ані пташиного співу; навіть дерева стояли незворушно. Джейн відчула, як шию поколює — не від спеки, а він раптового, інстинктивного прагнення забратися звідси. Сісти назад в авто, замкнути дверцята й поїхати геть. Іти всередину не хотілося.

— Ну, подивимося, чи ключі Вордлоу досі працюють, — сказав Гебріел, рушаючи до ґанку.

Дружина нерішуче піднялася слідом за ним рипливими сходами, між дошками яких вибивалася трава. На відео Вордлоу була зима, рослин перед будинком не було. А зараз перила обвивали лози й пилок усипав поріг жовтим снігом.

Біля дверей Гебріел зупинився, спохмурнів, дивлячись на те, що лишилося від висячого замка, який колись захищав голов­ний вхід.

— Це тут давно, — мовив він, показуючи на іржу.

Ґрати на вікнах. Замок на дверях. «Це не захист від вторгнення, — подумала Джейн, — це все мало утримати людей усередині».

Гебріел поворушив ключем у замку й штовхнув двері. Вони з рипінням піддалися, надвір виплив застояний запах диму — наслідки пожежі. Можна вимити будинок, перефарбувати стіни, замінити завіси, килими й меблі, а сморід пожежі залишиться.

Він ступив усередину. Після невеликої паузи Джейн пішла за ним. Вона здивувалася, побачивши голу дерев’яну підлогу; на відео там лежав огидний зелений килим: вочевидь, забрали після ремонту. Перила на сходах, що вели вгору, мали прекрасне різьблення, стеля у вітальні була триметрова, з ліпниною — на відео з місця злочину цих деталей не було видно. На стелі були плями від води, схожі на темні хмари.

— Той, хто звів цей будинок, мав гроші, — завважив Гебріел.

Джейн підійшла до вікна, визирнула крізь ґрати на дерева. Пообіддя хилилося до вечора; лишилася хіба година до того, як світло згасне.

— Після будівництва це мав бути прекрасний дім, — сказала вона.

Але це було давно. До огидного килима й сталевих ґрат. До плям крові.

Вони пройшли через порожню, без меблів, вітальню. На квітчастих шпалерах були помітні сліди часу — відсталі краї, плями, жовтуватий відтінок від десятиліть сигаретного диму. Проминувши їдальню, вони зупинилися на кухні. Стола й стільців не було, перед очима — лише старий лінолеум, краї якого потріскалися й загорталися. Крізь заґратовані вікна просочувалося пообіднє сонце. «Тут померла старша жінка, — подумала Джейн. — Вона сиділа в центрі кімнати, прив’язана до стільця, пальці підставлені ударам молотка». Хоча Джейн зараз дивилася на порожню кухню, уява домалювала побачене на відео. Цей образ жив у сонячному вирі порошинок.

— Піднімімося нагору, — запропонував Гебріел.

Вони вийшли з кухні, спинилися перед сходами. Дивлячись на сходову клітину другого поверху, вона подумала: «Тут померла інша жінка, на цих сходах. Жінка з каштановим волоссям». Вона схопилася за перила, стиснула різьблений дуб і відчула власний пульс у кінчиках пальців. Їй не хотілося йти нагору. Але голос знову шепотів до неї:

«Міла знає».

«Я мушу щось там побачити, — подумала Джейн. — Голос до чогось мене веде».

Гебріел рушив нагору. Джейн пішла за ним повільніше, не зводячи очей зі сходинок, чіпляючись за перила липкою долонею. Різко зупинилася над світлішою плямою. Нахилилася, торкнулася нещодавно відшліфованої поверхні й відчула, як волосинки на шиї стали дибки. Закрити від світла вікна, побризкати сходи люміналом, і зернисте дерево точно засяє моторошним зеленим. Прибиральники спробували відтерти найгірші плями, але докази нікуди не поділися, вони були тут, де пролилася кров жертви. Тут вона померла, розпростерта на сходах, на місці, якого зараз торкалася Джейн.

Гебріел уже був на другому поверсі, ходив кімнатами.

Вона пішла за ним. Нагорі запах диму був сильніший. На стінах у коридорі були тьмяні зелені шпалери, підлога — темний дуб. Двері були розчахнуті, з них лилися прямокутники світла. Джейн звернула в перші-ліпші двері, побачила порожню кімнату зі схожими на привиди квадратами на стінах, там, де колись висіли картини. Це могла б бути порожня кімната будь-якого порожнього будинку, без жодних слідів мешканців. Вона перейшла до вікна, підняла раму. Ґрати були на місці. «У пожежу не втечеш», — подумала Джейн. Навіть якби вдалося вилізти, довелося б стрибати на гравій з висоти чотирьох з половиною метрів, і жодні кущі не полегшили б падіння.

— Джейн! — почула вона Гебріела.

Поспішила на голос, через коридор, до іншої кімнати.

Гебріел дивився у стінну шафу.

— Ось, — тихо сказав він.

Джейн підійшла до нього, присіла, торкнулася відшліфованого дерева. Не могла не уявляти на цьому місці іншу картинку з відео. Дві жінки, тендітні руки переплетені, мов у закоханих. Чи довго вони там сиділи? Шафа була невелика, і темрява мала просочитися кислим запахом страху.

Вона різко підвелася. У кімнаті було надто тепло, надто мало повітря. Джейн вийшла в коридор, ноги заніміли від присідань. «Це будинок жахів, — подумала вона. — Якщо добре прислухатися, почую відгомін криків».

У кінці коридору була остання кімната, та, де будівельники спричинили пожежу. Вона затрималася на порозі — значно сильніший сморід диму викликав відразу. Обидва розбиті вікна були затулені фанерою, яка не пропускала світло дня. Джейн дістала з сумочки ліхтарик, посвітила у тьмяну кімнату. Вогонь випалив стіни й стелю, поглинув оздобу так, що лишилася сама обвуглена деревина. Промінь «Меґлайта» пройшовся кімнатою, повз шафу без дверей. На задній стінці шафи спалахнув і зник якийсь еліпс. Джейн спохмурніла, перевела ліхтарик назад.

Ось він, знову — яскравий еліпс коротко спалахнув на стіні.

Вона підійшла до шафи, подивитися ближче. Побачила отвір, куди міг пролізти палець, ідеально круглий, гладенький. Хтось просвердлив дірку в шафі.

Над головою застогнали балки. Джейн здригнулася й глянула вгору. Стеля рипіла від кроків: Гебріел піднявся на горище.

Вона повернулася до коридору. Денне світло швидко згасало, будинок поринав у відтінки сірого.

— Агов! — гукнула Джейн. — Як до тебе піднятися?

— Подивись у другій кімнаті.

Вона побачила драбину, видерлася нагору. Просунувши голову в люк, роззирнулася. «Меґлайт» Гебріела прорізав тіні.

— Є щось? — спитала вона чоловіка.

— Мертва білка.

— А щось цікаве?

— Не дуже.

Джейн піднялася на горище, мало не вдарилася головою об низьку балку. Довгоногий Гебріел був вимушений пересуватися навприсядки, оглядаючи периметр, промінь ліхтаря поволі освітлював найглибші закутки тіней.

— Тримайся подалі від того кутка, — застеріг він. — Дошки обвуглені. Навряд чи підлога міцна.

Джейн рушила до протилежного боку, де останнє, сіре вже