Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- О, я знаю це місто, воно поруч із моїм селом, - радісно поділився я. - Я там бував.

- Майже земляк, - усміхнувся Чейз. - Так от, ми жили в одному місті, але зустрілися, коли нам обом виповнилося по дванадцять років. Того вечора в містечко приїхав бродячий цирк. Ми обидва опинилися на виставі, тільки я не відразу звернув увагу на серйозного рудоволосого хлопця.

- Елан був серйозний? - перебив Майк. - А ось цього я не знав.

- Так, - спокійно підтвердив Чейз, відпиваючи вино і передаючи пляшку Сему. - Але ти не перебивай. - Майк закивав і розповідь продовжилася: - Вистава йшла повним ходом. Я дивився з великим задоволенням, поки виступали жонглери, акробати, дресувальники з розумними тваринами, але коли на арену вийшов "приборкувач блискавок" - відверто занудьгував. Почувши такий величний титул, я уявив собі могутнього хлопця, який не побоявся служителів храму і вирішив показати свої чудеса людям, приховуючи їх за завісою цирку. А на ділі, це виявився звичайний, худорлявий хлопчина, непоказної зовнішності, який жонглював паличками з прикріпленими до них сріблястими стрічками. А глядачі, від чогось аплодували й радісно скрикували. Зрештою, мені це набридло. Я зосередився та обережно випустив у зал кульову блискавку. Її помітили не одразу, але коли вона сягнула "приборкувача", щоб він, власне, її приборкав, той заверещав від переляку і змився зі сцени. У залі почався переполох, який для мене був набагато веселішим, ніж бродячий цирк. Тільки один хлопчина - мій рудоволосий сусід - не панікував, а дивився на мене величезними, сповненими подиву карими очима. Недовго думаючи, я схопив його за сорочку і виволік назовні, турбуючись тільки про те, щоб він мене не видав. Там, за рогом найближчого будинку, я почав лякати хлопця і погрожувати швидкою розправою, якщо він хоч комусь скаже про те, що бачив. Але він перебив мене, повідомивши, що і сам уміє робити чарівні речі, а про мою таємницю, звісно, нікому не розповість.

Відтоді ми здружилися. Так би мовити, знайшли одне одного. Перший час Елан справді був серйозним і розважливим хлопцем, який в усьому слухався свого дідуся і бабусю. Це я зіпсував його, - Чейз усміхнувся, - постійно втягуючи в різні авантюри. Так, поступово, спокійний хлопчик перетворився на хитрого рудого лиса, і від наших витівок стало страждати пів міста. Потім з'явився Тайлор, зловив момент, коли ми гуляли удвох і вигадували чергову розвагу. Він розповів про те, хто ми є і запросив у замок. Пропозиція була більш ніж привабливою і ми без вагань погодилися.

- А батьки? - поставив я питання, яке мене найбільше хвилювало.

- На той час я настільки сильно зіпсував Елана, що він без докорів сумління наважився покинути своїх суворих дідуся й бабусю, які останнім часом постійно карали його за витівки, які він чинив навіть удома. А я давно звик жити так, як мені заманеться. У моїх батьків цілий виводок діточок, до складу якого входить пара старших відповідальних братів і сестер. Вони чудово допомагали справлятися з усіма домашніми справами. Я лише приходив додому поспати, поїсти та вислухати повчальну лекцію від старших сестер. Мама давно змирилася з моєю поведінкою, усвідомивши, що виховувати мене вже пізно.

- Ось кому ми маємо подякувати за Елана, - захмелівши й осмілівши, пожартував я.

На щастя, у Чейза було достатньо гумору, щоб не образитися. Він засміявся і відповів:

- Зі мною чи без мене, він би все одно таким став, я просто прискорив процес.

- Ти сказав, що в тебе багато братів і сестер, а в них теж є магічні здібності? Чому Дірас нікого з них не забрав на навчання? - уточнив я, згадуючи цікаві подробиці з розповіді Чейза.

- Як не дивно, але я один такий унікальний. Мої батьки звичайні люди, не маги. За сімейними чутками, начебто за маминою лінією, хтось із моїх прадідусів чи прабабусь умів щось таке, і цей дар чомусь проявився тільки в мене. При першій розмові, я Дірасу розповідав про свою сім'ю. Потім він мені розказав, що їздив до мого містечка перевіряти їх. І справді ні в кого не відчув магічної сили. - Чейз зітхнув, мабуть, згадуючи про свою сім'ю, потім різко підбадьорився і перевів тему розмови на мене: - Ну а тепер ти, Сарід, повідай нам свою історію. Так би мовити, історія за історію.

Я очікував, що мене про це запитають, тому без вагань розповів, як втік до столиці від свого жорстокого вітчима. Потім жив у Піреті, серед місцевих крадіїв і був у їхній гільдії. Докладніше описав те, як уперше побачив корабель Тайлора і самого вчителя, розповів, як вкрав у нього гаманець і як потім заснув у підворітті, ну і на завершення повідав, як прокинувся в корабельній каюті. Діалог, який стався там, уміло скоротив і перекрутив:

- Ти маг! - урочистим шепотом, вимовив я, ніби копіюючи пояснення Тайлора. - І я запрошую тебе в замок Діраса на навчання. Ну й ось я тут, далі ви знаєте. - Закінчив свою розповідь я, а потім додав: - Раз пішла така тема, може ще хтось про себе розповість?

На жаль, особливого завзяття ні в кого не виявилося, тому довелося спробувати ще раз, але трішки нахабніше, бо вже дуже хотілося дізнатися про своїх нових знайомих якомога більше.

- Майкі, може ти? - я доторкнувся до плеча ельфа.

- Ну, я можу, тільки моя історія не така весела, як у вас.

- Не страшно. Поділися, якщо можеш.

- Можу, - ельф кивнув і почав розповідати: - Як ви знаєте, поки не почалося все це неподобство з ловом магів, ельфи могли спокійно жити серед людей. Ось і мої батьки жили в спокійному селі під смішною назвою Початка, біля самого лісу. Їхній будинок знаходився на самій околиці. Батьки вирощували овочі, ходили до лісу по ягоди, гриби та різні корисні трави. Охоче допомагали всім хворим і пораненим, якщо ті зверталися по допомогу. А з однією родиною здружилися завдяки одному сумному випадку, але з добрим кінцем. Десь за рік до мого народження, однієї дощової ночі... - Майкі ковтнув вина з пляшки, що саме дійшла до нього, продовжив: - У дощову ніч стукає в будинок до моїх батьків чоловік і зі сльозами на очах просить допомоги. Його дружина не може народити дитину. З нею була та жінка, що допомагає при пологах...