Читати книгу - "Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Обстановка загострилася буквально за пару секунд. Настрій, з яким ми їхали сюди, зник моментально. Поява цієї людини могла обіцяти тільки неприємності. Мої неприємності!
- Що ти тут робиш? - Марко досить жорстко озвучив те питання, яке я сама не вирішувалася задати. На відміну від мене, власний син мав право ставити подібні питання.
- Прийшов поговорити, - чоловік повільно підвівся з крісла і демонстративно поправив піджак. Він був роздратований і злий. Кожен його рух говорив про це.
- Поговоримо трохи пізніше, - заперечувати Генуальдо-старшому загрожувало, і я не повною мірою розуміла чому так робить зараз Марко.
Але мій чоловік досить впевнено озвучив це, і я помітила, наскільки це не сподобалося нашому гостю.
- Я тобі дзвонив. На рахунок важливої зустрічі, - надто вже його голос був спокійний, - але ти не відповідав на виклик. Потім і зовсім відключив телефон, - за ті кілька років, що я жила в будинку Стефано Генуальдо, я навчилася бачити цю оманливу байдужість. І якщо бачила я, то Марко мав відчувати це нутрощами.
- Іди в кімнату, - промовив чоловік, змушуючи мене ще більше напружитися від неспокою.
- Так, дівчинко, йди, - сеньйор Стефано на мене навіть не дивився, демонструючи вищий ступінь зневаги. В цей момент повітря майже палахкотіло від напруги.
Мені не сподобався його тон. Мені не сподобалося все, що відбувалося. Як і те, що він назвав мене "дівчинкою". Мені ця людина не подобалася в принципі. Тільки це було не достатніми підставами для непокори.
Одна справа перечити Марко, зовсім інше пробувати провернути подібне з його батьком. Ніхто б не хотів грати в такі ігри з Генуальдо - старшим.
Я і так розуміла, що залишок дня буде важким, тому обережно пішла на гору, лише на мить глянула на Марко.
Хлопець був дуже напружений, мабуть, усвідомлюючи наслідки розмови з батьком. Як і те, що нічим хорошим це не закінчиться.
Акуратно, не привертаючи зайвої уваги, я піднялася наверх, але в кімнату йти не стала. Про людське око відкрила і закрила двері, після чого підійшла до сходів і стала слухати.
Марко з батьком пішли вглиб будинку, через що чутно було їх дуже погано, але все ж я уловлювала обривки фраз.
- Я був зайнятий, - голос чоловіка звучав приглушено.
- Бачу ким, - виплюнув у відповідь Стефано. Цього разу він уже не став приховувати наскільки йому не подобалося, що Марко проводив час зі мною.
На що була відповідь від Марко, але коротка і не чутна для мене.
- Бачу, возитися з Боста важливіше справ сім'ї?!
- Вона Генуальдо, - я по голосу зрозуміла, що Марко майже втратив самовладання, - моя дружина.
- Не міг її просто трахати? Обов'язково було одружуватися? - Чоловік кричав так, що саме це я прекрасно розчула. Та й він, мабуть, не вважав за потрібне приховувати своє ставлення до мене. Швидше за все, хотів, щоб я знала, де моє місце.
- Не міг...
- Ти з-за цієї дірки пропустив важливу зустріч! І чому? Білизну поїхав їй вибирати? - Процідив з презирством. Мабуть, він зауважив пакети з торгового центру і зробив правильні висновки, - бігаєш за нею як песик. А дівка не промах. Крутить тобою, як хоче!
Мені стало дико прикро, тому що в цих словах не було і частки правди. Я єдиний раз отримала день, який могла провести разом з Марко і за це за своєю спиною вислуховувала тільки гидоти.
Марко намагався щось заперечувати батькові, але я ніяк не могла розібрати його слів. В голові сильно шуміло від переживань. Зате слова його батька, сказані раніше занадто голосно, я прекрасно розчула.
- Може мені їй всі справи передати, якщо вона Генуальдо? Дівка, хороша, раз ти в неї на побігеньках. Схопила тебе за яйця і тримає тебе на повідцю ...
****************************************************************************************
Я із завмиранням серця чекала відповіді від Марко. Його батько дозволив собі занадто багато. Спочатку він принижував мене, а тепер перемикнувся на сина. Чого він домагався? Він же навмисно злив Марко. Допікав йому.
У якийсь момент терпіти подібне я більше не змогла. Зірвалася, спустившись зі сходів, побігла до цих двох.
Вони все ще сварилися, але я навіть вслухатися не намагалася.
- Ви не можете так з ним розмовляти? - Я спробувала встати на сторону чоловіка.
- Ти що тут робиш? - Сторопів Стефано, шикнувши на мене як на болонку, яка заважала під ногами, - пішла геть звідси!
- Спочатку Ви ображали мене! Але його не смійте!
- Хто тобі взагалі дозволив рот відкривати? А! Це мій син...
- Я господиня в цьому будинку! І наразі Ви знаходитесь у мене в гостях! І він, - тикнувши в сторону Марко вказівним пальцем я прокричала, - мій чоловік! Те, що Вам це не подобається, ми вже знаємо.
Посміхнувшись, я повернулася в бік Марко, і побачила те, що в його очах вихорилася тьма. Хлопець не підтримував мого випаду. Йому не подобалися мої слова, як і те, що я спустилася і зараз намагаюся засунути свій ніс туди, куди не варто.
- Ти його не чула? - Спочатку Марко дивився кудись убік, але за тим, витримавши паузу, заглянув прямо мені в очі, - геть пішла звідси!
Спочатку я подумала, що мені почулося. Здалося. Але його очі дивилися так, що я зрозуміла - не здалося. Марко дійсно це сказав.
- Не піду! - Розвернувшись у бік Стефано, я спробувала зробити глибокий вдих, але у мене не вийшло. По щоках текли зрадницькі сльози. Горло стискало від спазмів, а легені горіли від браку дихання, - я вас ненавиджу! Ненавиділа завжди й з кожним роком моя ненависть росла разом зі мною.
З кожним словом мені здавалося, що я задихалася. Я нарешті говорила те, що так довго тримала в собі. І якщо вже мій чоловік вважав, що його батько має рацію, то я скажу це все зараз, а після ... Після я просто піду. Зникну з їхнього життя.
- Дякую, що сказала. Ще б мені було не плювати, - він немов знущався.
- Ви підлий покруч! Той, хто йде по головах своїх конкурентів! - Мій голос звучав голосніше, а повітря навколо начебто нагрівалося. Ставало душно.
- Якщо ти зараз не закриєш рот своїй набридливій підстилці, це зроблю я, - Стефано став повільно підкочувати рукави своєї сорочки. Це виглядало досить загрозливо і застрашливо.
- Белла, - те, що він назвав мене на ім'я, було як удар під дих.
- Мій батько був для Вас другом, точніше він думав, що ви друзі. Наївний ідіот, правда? Хіба таке чудовисько, як Ви знає, що таке дружба? Вірність?
- При чому тут твій батько? Він мені був корисний поки він був живий. Як і ваш з Марко шлюб. Без свого батька ти - ніхто. Не корисна. Перешкода. І мій син - дурень, який одружився з безрідною дівкою!
- Для Вас всі ніхто. І всі, хто стають Вам поперек горла, або переходять дорогу - Ви їх вбиваєте! Позбавляєте життя!
Останні слова я кричала, горло боліло від того наскільки сильно я кричала.
- Ваші руки по лікоть в крові! Мені щиро жаль, що у Марко ТАКИЙ батько. Таке чудовисько.
- Ти закінчила? Моє терпіння добігає кінця! - Прогарчавши це Стефано зробив крок у мою сторону.
- Ні, є ще дещо! - Контролювати свої емоції ставало все складніше.
- І що ж це?! - Наче йому було цікаво, але, ні, Генуальдо - старший мене тільки брав на кпини.
- Я знаю, що це Ви ..., - я дивилася на нього червоними від сліз очима.
- Що "Я" ?! - В його очах на цей раз було легке здивування.
- Ви вбили мого батька! - Виплюнула ці слова так, ніби вони були просякнуті отрутою.
- Що ти несеш?! - Прогарчав Стефано Генуальдо і почав насуватися на мене. - Ти п'яна? Під препаратами?! Що ти несеш, дрібна погань?
- Я знаю, що це зробили Ви! - Переставляючи ноги я відходила від чоловіка. Він був холоднокровним вбивцею, йому нічого не варто було й мене позбавити життя. - У мене немає доказів, але я їх знайду ... обов'язково знайду!
- Ти на шлюб з моїм сином погодилася, щоб шукати було простіше? Пам'ятається мені, ти його моторошно ненавиділа.
- Не більше, ніж ненавиділа Вас!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іграшка в руках мафії, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська», після закриття браузера.