Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

***

Добре пообідавши, всі повернулися до кімнати наради. Атмосфера була спокійна. Багатьох нервували відьми та мисливці.

-- Головне, навіщо ми сьогодні зібралися, це проблема диких перевертнів, – зітхнув стомлено Ферік. – З роками їх стає дедалі більше та ми не можемо зрозуміти причини. Раніше такого не було. Потрібно вживати заходів, інакше за нас це зроблять інші. І повірте, нам це не сподобається.

-- І що ви пропонуєте? – Аслан вступив у діалог першим. – У Вікірії їх все більше. Мої брати не хочуть вбивати собі подібних.

-- Пропозиція проста. Потрібно створити установу зі спеціалістами, щоб вони могли стежити за їхнім здоров'ям та паралельно знайти причину недуги.

-- Як психлікарня для душевнохворих, – хмикнув Свен. – Набираємось досвіду у людей?

– А ти маєш інші варіанти? - підвищив голос Ферік. – Ліру поки що це відносно не торкнулося. Ти хочеш, щоб мисливці створили патрулі та відловлювали наших, як худобу? - з люттю в очах спитав вовк.

-- Я не дозволю такому статися у власній зграє, -- Алан теж розлютився. -- Повбиваю!

– І цим розв'яжеш війну, а проблему не вирішиш, – обвів поглядом усіх присутніх. – Донесіть цю інформацію до своїх альф, тих кого тут немає. За тиждень чекаю відповіді від кожного. Розповсюджувати цю інформацію заборонено, доки не буде винесено остаточне рішення.

– Ми всі тебе зрозуміли, -- Марк залишався зібраним та розумів усю серйозність становища.

-- Марк, у мене до тебе питання, – твердо промовив Ферік. -- Як так сталося, що з тобою відьма? -- всі, як за командою, повернулися у його бік.

-- Ви стежили за мною? -- встав та напружився Марк.

Йому не сподобалось, що обговорюють Мію, а його тигру тим більше.

– А як ти думав? -- Ферік нахилив голову на бік і сміливо подивився на молодого перевертня. -- Ми обговорюємо серйозні питання. Відьмам про них знати не належить!

– Моє особисте життя не стосується жодного з вас, – загарчав Марк. -- Це тільки моя справа -- з ким спілкуватись!

-- Не забувай з ким говориш тигреня, -- тон співрозмовника змінився. - Я швидко поставлю тебе на місце.

З кожною секундою Марк звірів усе більше. Він не хотів, щоб хтось знав про неї й тим паче обговорював. Пазурі виступили на руках, загарчав ще раз.

– Якщо це все? -- натурально гарчав Марк. – Я сьогодні ж їду до Ліри. Батько дасть знати про наше рішення.

Розвернувся і вийшов. Усі присутні провели його різними поглядами, але йому було начхати. У грудях розросталося занепокоєння. Побачивши Міху відразу сказав.

– До готелю, швидко! -- загарчав та надавив своєю силою, щоб навіть у діалог не вступати.