Читати книгу - "Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тлумачення сну
«І що ти на це скажеш?» — «Тлумачити можна по-різному». — «А яка твоя версія?» — «В мене їх кілька». — «Яка з них видається тобі найімовірнішою?» — «Розумієш, те тлумачення, за яке я дав би найбільше відсотків, впирається у завершальну сцену». — «А конкретніше?» — «У твою сусідку». — «Можеш доступніше?» — «І в, як ти її назвав, прихильницю твого таланту». — «Але ж це круто. Одна кобіта готова порвати іншу — і все це не з любові до мене, а через визнання моєї творчості». — «Щодо визнання, я б посперечався. Воно — не більше, ніж фігуративний вираз сексуального потягу до тебе». — «Ти хочеш сказати, що насправді все так банально?» — «Вони поскублися через тебе, про що одна не посоромилася заявити прилюдно, а інша, якій забракло духу, її відгамселила». — «І невідомо, в кого із двох той потяг сильніший». — «Одна діяла відверто, інша прикриваючись маскою духовності і мистецтва». — «Високого мистецтва». — «Такого, як є».
Прощальна вечеря
Ми їли принесену нам піцу, frutti di mare, схожу на увертюру до епілогу, гарячу й духмяну, попивали біле вино на тлі освітленої блакитними ліхтарями чорної ночі. Танцювали метелики, темрява перетворювалася на кулісу з ліхтарями й кущами, будинками, деревами і птахами, котрі щебетали в гіллі, щоб затихнути через мить назустріч новому світанку. І я збагнув, чому повернувся сюди, перш ніж вирушити, куди належало: я прибув по нього, якого залишив — якби не ця моя легковажність, нас обох не покарало б так тяжко життя.
Ми продовжили перервану негодами панібратську, з западинами й емфазами бесіду, курили, їли і пили, потім лише курили, струшуючи попіл і попивали вино, що його нам доливав офіціант з рушничком через руку, час до часу міняючи попільничку, не забуваючи вправно накрити наповнену, перед тим як поставити на її місце чисту; ми насолоджувалися кожною сказаною фразою, як Бенвенуто Челліні, ювелірних справ майстер, насолоджувався черговим золотим виробом, ладний розлучитися з ним за належну оплату; насолоджувалися, як Леонардо да Вінчі завершальним штрихом, перетворюючи на шедевр базгранину бездарних учнів — через кілька сторіч його полотна виставлятимуть під куленепробивним склом і з персональною, озброєною автоматами і кулеметами охороною, ладною вчинити розправу з кожним, кого мистецтво потрясе до темних глибин, — одначе хіба не цього прагнув великий майстер; так як ридають і стогнуть, наважуючись ще й сьогодні слухати Ваґнера, — медіуми, чиїми вустами стогнуть духи убієнних: дух Ґунтера, населеного на гак; дух дефлорованої із другої спроби Брунгільди; дух підступного Гаґена і дух Зиґфрида, поціленого списом у мить, коли він схилився над джерелом; багато інших, нагамуз із духом Фолькера фон Альцайя, який гірко співав, і, нарешті, духи ніфлунгів, яким несила була ні дивитися на все те, ні слухати.
Ми назавжди залишилися в аурі тієї погідної ночі, в тому благословенному Місті, з яким настала пора розлучатися.
Море
Я поклав собі побувати на морі, а вже звідти вирушити назад — я хотів сказати на Захід, але скажу все-таки: назад. Я мандрував із пересадками, що було геть не важко, адже все, що надбав — я не надбав жодних скарбів на землі, а та дещиця, яку мав, уміщалася в медальйончику бубнявого серця. Мої багатства — мушлі, що їх морська хвиля викидала на берег, а я, прокинувшись о шостій ранку, вирушав збирати. Свіжий і бадьорий, я розкладав їх пасьянсом на столі, подовгу розглядаючи візерунки, дивуючись, хто їх робить і чому вкидає у море, яке викидає їх нам, і доки отак триватиме?
Я винаймав помешкання, де в кухні висіли великі полив’яні тарелі з сюжетами місцевого життя, рустикального, наче з іншого універсуму. Ось ідуть попідруч дівчина і парубок, вона в синій спідниці і зеленій блузці, він у високих шкарпетках і ширококрисому брилі, навколо колоситься пшениця. Це літо. Ось дівчина, тілиста і розпашіла над величезною діжею, в яку парубок ґроно за ґроном кидає виноград. Це осінь. Ось дівчина і парубок хвацько танцюють. Дерево в глибині так само зелене. Це зима. Ось вони йдуть, розмовляючи, він із вузликом за плечима, вона з кошиком у руці. Це весна. «Це весна?» — «Це літо». — «Весна, що давно закінчилася». — «Це і є літо. І воно теж закінчується». — «На носі осінь». — «До якої ще кілька тижнів». — «Майже вічність». — «Що триває не довше за мить».
Ми простували в корчму, якою може бути південна корчма над хвилями моря. «Було гамірно і весело». — «Чути було болеро». — «Лунко сюрчали цикади». — «Море лежало позаду». — «Ми йшли, крокуючи разом». — «Алеєю довгих в’язів». — «Не в’язів, а піній крислатих». — «Пахло грецьким салатом». — «Молюсками й м’ясом крабів». — «На пляжі без буків і грабів». — «Вони не росли тут ніколи». — «І не ступав тут олень». — «Зате стрибають дельфіни». — «І наливають vino. Blanco, духмяно і п’янко». —«Ти звідки, вродлива панянко?» — «Неначе потрапив до раю». — «Чарівно музика грає». — «Спалахує місяць і зорі». — «Тихо зараз на морі». — «Хвиля плеще об берег». — «Чути піщаний шерех». — «Живуть у морі істоти». — «Крабики і кашалоти». — «Страуси і крокодили». — «Тільки немає горили». — «Тільки немає пітонія». — «Це тобі не Естонія». — «Чайки літають і ластівки». — «Химерні істоти з ластами». — «Рибки пливуть табунцями». — «У гості до рибки-мами». — «Де ж тоді рибка-тато?» — «Слід про це в тата спитати». — «Кору скидають платани». — «Скоро її не стане». — «Скоро на носі осінь». — «Скидати ніхто не просить». — «Будуть тремтіти в полі». — «У сподіванні долі». — «Крутитиме руки-ноги». — «Від холоду і вологи». — «Лише б до весни дочекатись». — «Як пінія і як кактус». — «У кактуса груба шкіра». — «В піній міцніша віра». — «Гадаєш, платани не мають?» — «Без віри у рай помирають?» — «Оце було б справді жахливо». — «Крім того, це мало можливо». — «Одначе хіба нам до цього?» — «Коли вислизає підлога». — «Пастельна земля під ногами». — «Земля між двома берегами». — «На якому, цікаво, ми, друже?» — «Хіба це важливо дуже?» — «Важливо, що ми йдемо ще». — «Що на тарілках мощі». — «Октопуса і бегемота». — «Чай із кори
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де твій дім, Одіссею?, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.