Читати книгу - "Скалаки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Бідолаха! — жаліли його люди.— А все це на совісті у панів.
— Та хіба тільки це!
— То кіт із замка одібрав йому розум.
— Їсть сметанку, а ми голодуємо...
— Хоч і божевільні речі, а правда в них є.
— Бог над ним тепер суддя!..
— Де ж він досі був?..
— Мабуть, у березняку.
— Та напевне... Або ж блукав десь світами. Од самої страти його тут не бачили.
— Крий боже, пане-брате, яка біда...
Смутно киваючи головами, люди розходились. Перед церквою стало тихо, мов на ближньому цвинтарі. Лідка й досі стояла, як скам’яніла. Оце-то зустріч! Так довго сумувала за ним, а він, бач, розум стратив, знавіснів з горя.
Барушка повела її додому; Лідка йшла й не бачила нічого, рясні сльози котилися в неї по щоках.
У хатині на рихті тим часом розгорілася суперечка. Почалась розмова зі скарг; кожен розповідав, як він заборгувався, та які злидні в нього вдома й в усьому селі, та що люди мруть з голоду й хвороб.
— Отаке, люди добрі, діється у вас, таке ж саме й у нас,— сказав Рихетський.— Куди не глянь — там біда, а там іще більша. Якщо так і далі буде, пропадемо всі або ж почнемо грабувати та вбивати один одного. Для того ми й зійшлися, щоб порадитись, як біду перебути. Треба знайти поміч, негайно. Тільки де?..
— Самі собі ми помогти не спроможні.
— Хіба що пан...
Люди непевно перезирнулись. Уждян зневажливо осміхнувся:
— Що ж, спробуйте до пана...
— Я вже просився, щоб вислухали мене, самі ж знаєте,— докинув Рихетський.— Не допустили...
— Ну то порадь, господарю, ти серед нас наймудріший.
Рихетський виклав свою думку.
— Потрібен припас — збіжжя, борошно, і то негайно. Грошей треба, а також зменшити...
— Панщину! — докінчило за нього кілька голосів.
— Воно то так, та чи пани погодяться...
— А хіба над панами вже й нема нікого? — спитав Рихетський.— А двір, а цісар?
Мало не всі зчудовано вирячили очі.
— Та ви що, пане-брате! — мовив один нарешті.
— Не знаю, не знаю,— похитав головою другий.
Більшість не схвалила думки Рихетського, як він сподівався, бо вона була протизаконна. Коли кріпак мав яку-небудь скаргу, він повинен був подати її своєму панові й чекати на відповідь два тижні, якщо ж пана не було вдома — шість тижнів. Не вдовольнившись пайовою ухвалою, він міг скаржитись крайовій владі, далі губерніальній[37] і аж потім монархові. Хто перескочив би через котру-небудь інстанцію і вдався зразу до Відня, того чекала судова кара.
«Підданим дозволяється належним ладом подавати скарги в писемному вигляді, складені людиною тямущою, і складачеві скарги за те не належиться ніякої покути. Коли ж би виявилося, що скарга та неслушна й неправдива, то і скаржник і складач підлягають тяжкій карі (тілесній і на горло). На кожній писемній супліці складач її має бути пойменований і власною рукою підписаний». Таке правило було чинне за тих часів.
Більшість присутніх, боячись кари, вважала, що треба спробувати ще раз звернутися до князя. Розмова пожвавішала, кожен міркував по-своєму, дехто й зовсім зводив мову на стороннє. Найбільш заперечував проти депутації до Відня Ржегак із Слатіни. Натомість старий драгун твердо стояв за Рихетського:
— Ідіть, ідіть до пана, виженуть вас, як собак, а то й у глибку вкинуть, яко бунтівників. Ідіть, просіть, плачте, то й побачите. До двора можна поскаржитись, цісарева має добре серце, я знаю, ще як у війську служив...
— Ну то й що,— впав йому в річ Ржегак,— думаєте, так вам зразу сядуть та почнуть мільйони роздавати? А за два тижні не помремо, зате будемо безпечні...
— Та ви звісно, вам що, на своєму господарстві...
— Ну й що? Думаєте, я не знаю, чого ви так завзялись?
— А чого? — Салакварда схопився з місця.
Рихетський почав утихомирювати Уждяна й Ржегака; знявся гамір, так що ніхто не почув війтишиного голосу. Двері хатини
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скалаки», після закриття браузера.