Читати книгу - "Скалаки"

відчинилися, й на порозі став Їржик. Його розцяцькований капелюх був збитий на потилицю, цимбали він приставив до одвірка. За спиною його стояла спантеличена війтиха, котра не зуміла затримати хлопця. Галас одразу стих, усі з подивом витріщились на молодого Скалака.

— Чого тобі треба? — грубо спитав найближчий.

Їржик низько схилився перед ним.

— Уклінно цілую ручку, пане управителю!

Дехто засміявся, інші зачудовано дивилися на юнака. Уждян і Рихетський стали навшпиньки, щоб через голови інших розглядіти дивну прояву.

— Пане управителю, дозвольте мені прочитати вашій мості невеличку супліку. Бо я зовсім пропадаю...

— Божевільний... Хто він такий?

— Мати божа, це Скалак! — скрикнув Салакварда; старий драгун увесь здригнувся, впізнавши хлопця.

Тепер уже селяни зрозуміли, хто це; ім’я те було відоме всім.

— Мікулашів син,— загомоніли в хатині, співчутливо або з цікавістю дивлячись на Їржика, котрий щось шукав у кишенях своєї нужденної лахманини. Зрештою він витяг пожмаканий аркушик. Балтазар, отямившись, підійшов до нього й поклав йому руку на плече.

— Їржику, що з тобою сталося? Де ти пропадав так довго?

Їржик втупив у нього очі й, мляво всміхнувшись, промовив:

— Уклінно прошу, я здалеку, мені ще треба сьогодні додому вернутись. Дозвольте прочитати супліку.

Балтазар спохмурнів.

— Їржику, а мене ти знаєш? — спитав Рихетський.

— Ви були в Градці, як там дзвонили на похорон.

— Це він усе про батька. Он чого він...

— Ну, прочитай нам свою супліку.

Їржик усміхнувся, але той усміх краяв серце Уждянові. Хлопець почав читати:

— «Високородний, вельмишановний пане управителю Находських маєтків!

 Даруйте нам милостиво, що ми зважилися турбувати вас своїм нікчемним писанням. Б’ємо чолом вам і просимо вас уклінно бога милосердного ради помогти нам у нашій біді».

Далі в тому проханні списувалася скрута двох селянських родин, які, терплячи велику нужду та голод, неспроможні були виконати свої підданські повинності й просили, щоб їхні господарства було передано комусь іншому, бо інакше, писали вони, їм доведеться покинути все напризволяще.

— «До стіп ваших припадаючи, просимо такої вашої ласки, щоб ви над нами змилостивились та помогли нам. А ми за те будемо й самі, й зі своїми жінками та діточками і встаючи, й лягаючи вас у своїх негідних молитвах поминати, щоб вам бог всемогутній дав здоров’я, й добра всякого, і довгого панування із усім вашим родом, а на тому світі жизнь вічну дарував».

— Я знаю цю супліку! — вигукнув Мітіска з Ліпого.— То наші, Матєна і Гаєк, попросили їм написати.

— І подавали її? — спитав Рихетський.

— Авжеж; але нічого не вийшло. Матєна й досі сидить. Кажуть, бовкнув там щось у канцелярії, так його й...

— От вам, люди добрі, чуєте? Просіть, канючте, пишіть супліки, як оця-от, а що випросите? — мовив Рихетський.

Їржик зі своїм папірцем у руці стояв біля дверей мовчки, дивлячись у землю. На хвилину всі, опріч Уждяна, забули про нього.

— Хочете іще йти просити до замка? Щодо мене, то я й кроку не ступлю туди; знаю, що все це на вітер.

Війтова партія зросла, нерішучі пристали до більшості, так що врешті й Ржегак нехотя махнув рукою:

— Про мене, хай і так.

— А хто піде до Відня?

— Рихетський! — закричали всі.

— Піду, люди добрі, але не сам, треба ще хоча б двох чоловік.

— Салакварда нехай іде, то хлоп бувалий!

Балтазар тільки головою кивнув. Стали радитися про третього: Їржик тим часом стояв, похнюпивши голову, і лиш зрідка несміливо зиркав на людей. Нарешті ухвалили, що третім піде Бартонь із Слатіни. Ржегак іти не погодився.

— Люди добрі, треба ж подати цісареві й щось писане,— зауважив Рихетський,— Якусь супліку. Хто її напише?

— Ти! Ти! Ви! — закричали всі навперебій.

— Цісареві? — озвався зненацька Їржик Скалак.— Так його, кажуть, уже давно вдома немає. Будьте ласкаві, вітайте його, перекажіть, що я живий-здоровий. От куплю іще Градець і пошлю йому гостинця. Осьде, ха-ха-ха! — І витяг з кишені шмат чорного, спеченого з тирси, кори й висівок глевтяка.

— Ось наша супліка! — вигукнув Балтазар Уждян, вихопивши в нього хліб і піднявши його над головою.— Оце ми й подамо цісареві, нехай пересвідчиться!

Схвальний гомін покрив його слова, всі радо погодилися подати таку супліку. Всі тепер повернулися до Їржика, на котрого проникливим оком дивився