Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"

А найдивніше гості побачили вранці, коли всі п’ятеро вчорашніх гульвіс прийшли подякувати Заріні, що вона врятувала їх від якогось «монстра», як безупинно повторювали молоді люди, і тепер вони її довічні боржники. Що то за «монстр», стало зрозуміло тільки за столом під час сніданку, бо коли подали вино, всі п’ятеро і дивитись не могли в сторону бутлів. Це диво продовжувалось також під час обіду та вечері. А коли їхні келихи таки спробували наповнити червоним духмяним ігристим та хмільним напоєм, чоловіки зморщили носи і прикрили долонями посуд для спиртного.

— Дивина та й годі! І що вона з ними зробила? — знову перешіптувались за столами. А поважні старці лише схвально похитували головами, бо помалу здогадувались, що то відбувалось, і їм це дуже подобалось, поскільки, як мудреці вже зрозуміли, надзвичайні властивості красуні були спрямовані тільки на добро. Дідусі, приїхавши на весілля, відразу помітили, як чудно та в хорошу сторону змінився Гунжі, бо вони добре знали матір дівчинки, хоча для більшої частини гостей всі чудеса, які вони побачили на весіллі, так і залишились таємницею за сімома замками.

На третій день зранку гості почали потроху роз’їжджатись. Легкі коляски, кеби, карети та фаетони, в які були впряжені рвучкі гарячі коні, запрудили майже все широке подвір’я замку. Заріна з Харольдом проводжали їх, даруючи кожному гостеві щось на пам’ять, та запрошували відвідати їх маєток ще раз, вони всім будуть дуже раді. Підйомний міст був весь час опущений і по ньому один за одним рухались екіпажі, покидаючи гостинний замок. Сер Джонатан, вже веселий та усміхнений, бігав між усіма, бажав довгих років життя та щасливої дороги. Його очі сяяли, а стан став гнучким, як у двадцятирічного юнака.

Молодята, провівши останніх гостей, не змовляючись, теж пройшли по мосту і широкою лісовою стежкою подались на прогулянку, на повні груди вдихаючи напоєне пахощами свіже ранкове повітря, де ми їх і залишимо насолоджуватись одне одним.

Умите вранішньою росою Раміду велично випливло з-за гігантських валунів та вогняним колесом покотилось по вкритому легкими білосніжними хмаринками небосхилу.

Першими прокинулись Террі та Пірат, який відразу ж побіг до ще солодко сплячих дітей і, лизнувши по черзі Тасю і Рому у збілілі за трохи прохолодну ніч носики теплим шорстким язичком, він уткнувся дівчинці в коліна та так там і завмер, згорнувшись волохатим чорно-білим клубочком, боки якого швидко-швидко то підіймались, то опускались в такт його диханню.

Роман, відчувши на своєму обличчі чийсь ніжний та лагідний дотик, стріпнув головою та, широко відкривши ще вологі після сну, глибокі сині очі, почав здивовано оглядатись навколо, стараючись зібрати докупи думки, які ще теж, мабуть, спали і, мляво рухаючись, ніяк не хотіли братись за роботу.

Тася теж прокинулась і погладила тепле тільце собачки, що лежав біля її ніг, уткнувшись блискучим чорним носиком у складки її штанів.

— Ти щось пам’ятаєш з того, що наснилось, тобто відбулось вночі? Знову на двох один і той самий сон? — запитав хлопець сестру.

Тася лише кивнула головою та показала на дві скульптури, які, ще мокрі від роси, возвеличувались неподалік від дітей.

— Ти їх маєш на увазі?

— А ти хіба ні? — підтримав гру Рома.

І обоє весело розсміялись, бо зрозуміли, що вночі знову бачили продовження нічних видінь попередніх ночей.

— І весілля, і п’ятеро нахаб, яких Заріна вилікувала від поганих звичок, — промовила Тася.

— Вона ще пообіцяла самотньому серу Джонатану підшукати пару, — продовжив Рома розповідь і, підвівшись, до хрусту в кістках, потягся усім тілом.

— Ага. А пам’ятаєш, який подарунок їм презентували — від самого Творця Всесвіту, — ніяк не могла відійти від фантастичного сну Тася.

— А сундучок виявився живим організмом з кровоносною системою. Але годі вже, давай краще приготуємо сніданок. Скільки часу назад ми вживали якусь їжу?

— Вчора ввечері, — здивовано скинула на брата блакитні очі Тася.

— Це ти так думаєш! А я більш аніж упевнений, що ми з тобою ночами здійснюємо подорож у часі та просторі. І цієї ночі теж. Та пережили всі ці дні разом з ними. — І Рома махнув рукою в сторону лицаря та його коня. — А тепер і порахуй, скільки діб пройшло.

Тася заворушила губами, а потім усміхнулась.

— Виходить трохи більше місяця. Слухай, у мене є така думка — може, нас там і годували?

— Щось не пригадую такого, бо точно не забув би смак страв їх знаменитого кухаря. Та, загалом, особливого голоду не відчуваю. І пити теж не хочеться. А тобі? Значить, ходімо збирати галузки, ми вже не у замку, — жартівливо закінчив хлопець свій невеличкий монолог та потяг сестру за руку.

Вони підійшли до купи, що, як і раніше, височіла на березі прозорого струмочка. Там же була і суха трава Террі. Та його