Читати книгу - "Інформатор"

— Так, я знаю, — Грітт поглянув на чоловіків. Він розумів, що його кар’єрі кінець, тож вирішив наостанок трохи повеселитись.

— Серйозні хлопці хочуть закрити цю справу, чи не так? Це відео ніколи не буде оприлюднене. Усі таємниці, що кружляють довкола цієї аварії, будуть поховані на віки вічні. Чоловік загинув, а вбивця гуляє на волі. Я все правильно зрозумів?

— Я хочу, щоб ти негайно залишив це місце, — наказав вождь.

— Це мій офіс, і тут мої речі.

— Він більше не твій. Знайди коробку і забирай свої речі. Ми зачекаємо.

— Ви, мабуть, жартуєте.

— Я говорю цілком серйозно. Хутчіш, все-таки сьогодні вихідний.

— Не я призначив цю зустріч.

— Замовкни, Лімене, і пакуйся. Дай сюди ключі та зброю, і не смій торкатися документів. Збери вже, нарешті, свій мотлох і поїхали. І, Лімене, я думаю, ти розумієш, що в твоїх інтересах тримати рот на замку.

— Звісно, адже в нас тут так заведено, правда? Ховаємо голови у пісок і мовчки прикриваємо важливих хлопців.

— Усе правильно. Раджу тобі почати з тієї частини про мовчання, — відповів вождь.

Лімен заходився висувати шухляди письмового столу.

Із тривожним передчуттям Майкл постукав у двері палати Лейсі. Коли ж він відчинив їх, то зрозумів, що його найгірші побоювання справдилися. Гантер і досі був там! Він сидів на краєчку ліжка сестри, а між ними лежала дошка для гри у нарди. З явною неохотою Гантер забрав гру і переніс її на диван у своєму «офісі». Поговоривши із Лейсі кілька хвилин, Майкл делікатно попросив:

— Ми можемо побути трохи наодинці?

— Навіщо? — здивувався Гантер.

— Це особисте.

— Якщо це щодо роботи, то розмову можна відкласти до завтра. Все-таки сьогодні недільний вечір і моя сестра наразі не у тому стані, щоб це обговорювати. Якщо це про аварію, розслідування тощо, тоді я не вийду з кімнати. Лейсі потрібен хтось, із ким можна поділитись, хто може щось порадити.

Лейсі не втручалася. Майкл підняв руки догори, ніби здаючись, і відповів:

— Добре, я не буду говорити про справи.

Він сів на стілець біля ліжка дівчини і подивився на її обличчя. Набряк уже майже зник, а синці стали не такими помітними.

— Ви уже вечеряли? — поцікавився Гантер. — У кафетерії продають заморожені бутерброди, зроблені ще років зо два тому, на смак вони як покрівельний матеріал. Не те щоб я вам їх рекомендував, але я сам з’їв уже три і все ще живий.

— Звучить спокусливо, але я відмовлюсь.

— Може, кави? Щоправда, вона тут теж не дуже.

— Чудова ідея, дякую, — відповів Майкл. Він був готовий на все, аби тільки хлопець залишив кімнату. Гантер знайшов своє взуття і вийшов. Майкл не став гаяти ані хвилини.

— Я сьогодні провідував Верну, як ти уже здогадалася, атмосфера у неї в будинку гнітюча.

— Я двічі їй писала, але відповіді не отримала. Телефонувала на мобільний, але відповідали якісь сторонні люди. Я хочу побачити її.

— Власне, це і є те, про що я хотів поговорити, але тієї миті, коли твій брат увійде у ці двері, я замовкну. Це лише між нами. Верна продовжує жити у цьому жахітті, й, мабуть, так почувався б кожен на її місці; в неї шок. Проте вона з часом прийде до тями, проблема в іншому. Багато друзів Г’юго та знайомих із часів навчання на юридичному факультеті дають їй чимало порад. У них виникла ідея подати судовий позов, спрямований на велику ціль — таппакола. Вони вважають це золотим дном і мріють до нього дістатися. Звісно, я не адвокат із цивільних правопорушень, але не розумію, як у цьому випадку можна довести їхню відповідальність. Те, що інцидент трапився на території резервації, ще не означає провини в ньому індіанців. До того ж справу будуть розглядати з огляду на племінні закони, а вони відрізняються від наших. Г’юго був державним службовцем, тому Верна отримуватиме половину його зарплатні до кінця життя. Як ми знаємо, це небагато. Життя Г’юго було застраховано на сто тисяч доларів, і цю суму вона зможе отримати. Викрадена вантажівка теж була застрахована. За словами одного із друзів, справжнього базікала, авто було застраховане у Southern Mutual на максимальну суму — 250 тисяч доларів. Незважаючи на те, що його викрали, страховий поліс однаково діє. Можливо, доведеться подати позов, але цей мій знайомий вважає, що шанси на перемогу непогані. Я б не був у цьому такий впевнений. Тепер найгірша частина. Я чув багато розмов про те, що треба подати в суд на власника «тойоти», у якій були несправні ремінь і подушка безпеки. Це означає, що і ти, і твоя страхова компанія теж будете до цього причетними. Мені дуже не сподобалися такі настрої.

— Ти жартуєш, Майкле. Верна звинувачує мене?

— Просто зараз Верна звинувачує усіх. Вона знесилена, налякана і не думає раціонально. Не впевнений, що їй дають хороші поради. У мене склалося враження, що ці хлопці сидять за столом, її столом, і метикують, як би це засудити когось, хто хоч віддалено пов’язаний зі смертю Г’юго. Твоє ім’я згадували кілька разів, а заперечень від