Читати книгу - "Робінзон Крузо"

Трінідад, розташований у північній точці річкового гирла. Я поставив П'ятниці тисячі запитань про його край, про мешканців, про море, про узбережжя, про сусідів. Він розповів усе, що знав. Я розпитував його, як звуться народи, які заселяють його краї, але він назвав тільки карибів, і я зметикував, що ми — у Карибському морі. На наших картах острови в цьому морі починаються в гирлі ріки Оріноко, тягнуться до Гвіани і далі до Санта-Марти. П'ятниця розповів мені, що далеко-далеко, де сідає місяць (себто на захід від його країв), мешкають білошкірі бородані, схожі на мене (він вказав на мої величезні вуса, про які я розповідав). Білі люди вбили багатьох його одноплемінників. З цього я зробив висновок, що він має на оці іспанських завойовників, про чию жорстокість в Америці ходили легенди.

Тоді я запитав, чи можна якось добратися до тих місць, де мешкають білі бородані.

— Так, так, — відповів П'ятниця, — туди можна їхати у два каное.

Я ніяк не міг уторопати, що він має на увазі. Я просив його описати, що означають оці два каное, аж ось нарешті, після довгих розпитувань, збагнув, що він, певно, каже про величезний човен розміром у два каное. Від розмов із П'ятницею я діставав справжнє задоволення, адже тепер моя мрія нарешті втекти з безлюдного острова була дедалі ближчою до здійснення. А новий мій приятель, безперечно, стане мені в пригоді.

Довгий час уже мешкав П'ятниця зі мною, ми багато спілкувалися, він добре розумів мене, але я ще ніколи не пробував розпитувати його про релігійні уявлення. Одного разу, щоправда, я запитав його:

— Хто тебе створив?

Він не розчовпав мого питання, гадаючи, що я маю на увазі його батьків. Тоді я зайшов з іншого боку й запитав:

— А хто створив море, землю, по якій ми ходимо, гори й ліси?

— Бенамукі, — відповів П'ятниця. — Він жити раніше всіх.

Він не міг багато розповісти про загадкового Бенамукі, сказав тільки, що той дуже старий.

— Багато-багато старший за море і землю, за місяць і зорі.

— Якщо Бенамукі все створив, — запитав я, — чому ж ніхто не поклоняється йому?

Обличчя П'ятниці зробилося напрочуд суворим, і він просто сказав:

— Все навкруги казати «О!» до нього.

— А коли людина з вашого краю вмирає, куди вона потрапляє?

— Вона йти до Бенамукі.

— А ті, кого ви їсте, також потрапляють до Бенамукі?

— Так.

Тоді я почав розповідати йому про християнського Бога. Я розповів, що Творець усього земного живе на небесах (я вказував П'ятниці на небо), Він керує всім, що відбувається у світі. Він усемогутній і може здійснити що завгодно — будь-що дати нам і будь-що забрати. П'ятниця уважно слухав. Історія про те, як Ісус Христос прийшов на землю, щоб спокутувати людські гріхи, справила на нього неабияке враження. Вражений він був також, коли дізнався, що Господь із небес може чути всі наші молитви.

Одного дня він сказав: якщо Господь може чути так далеко, далі, ніж сонце, то Він, мабуть, могутніший за Бенамукі, який мешкає зовсім недалечко, а все одно не може чути людських молитов, допоки люди не заберуться в гори, де він живе і звідки розмовляє з людьми.

— А ти сам ходив у гори, — запитав я, — поговорити з Бенамукі?

— Ні, — відповів П'ятниця, — молоді люди ніколи не ходити у гори. Тільки старі люди ходити туди.

Старих людей він називав «овокакі», тобто, як я зрозумів, священики. Саме священики ходять у гори, щоб промовляти «О!» (так він називав молитви), а потім повертаються і розповідають, що відповів на їхні молитви Бенамукі… Виявляється, і серед язичників є священики! Либонь, кожен народ, який має релігію, нехай ми і вважаємо її варварською, має своїх священиків.

Я спробував розвіяти оману і пояснив П'ятниці: коли старі люди ходять в гори говорити «О!» до Бенамукі та приносити людям його слово, то насправді вони дурять народ. Якщо ж у горах вони з кимось і розмовляють, то аж ніяк не з Богом, а радше зі злим духом. Далі я почав оповідати П'ятниці про диявола, про те, як він повстав проти Господа, як його скинули з небес і він оселився в найтемніших закапелках світу, звідки він намагається звабити людей. Я розповів, як диявол добре вміє гратина наших почуттях і пристрастях, як він посилає нам різні спокуси, щоб зруйнувати наше життя.

Не так легко виявилося пояснити П'ятниці, хто такий диявол, хоча ідею великого Бога він сприйняв одразу. Йому чужі були поняття гріха і людської схильності до зла. А одного разу П'ятниця цілком завів мене у глухий кут, поставивши зовсім безневинне питання. Я саме багатослівно розповідав про Божу могутність, про те, як Він створив увесь світ, як Він може вмить знищити цей світ. П'ятниця уважно слухав. Далі я розповів, що диявол — найгірший ворог Бога, що він втручається у провидіння і намагається зруйнувати Царство Христове… Раптом П'ятниця мовив:

— Ви казати, Бог могутній. Він більше могутній, ніж диявол?

— Так, так, — відповів я, — Бог набагато могутніший за диявола, і тому ми молимо Бога, щоб Він визволив нас від лукавого.

— Але, — веде П'ятниця далі, — якщо Бог такий більше могутній, ніж диявол, чому ж Він не убити диявол, щоб не чинив зла?

Питання заскочило мене зненацька. Я досить прожив на світі, але почувався юним лікарем, який намагається лікувати світові болячки. Я не міг знайти відповіді, тож удав, буцімто недочув і ще раз перепитав. П'ятниця цілком щиро і безневинно повторив запитання — так йому кортіло почути, що я на це скажу. Я вже встиг трохи оговтатись і тому відповів так:

— Зрештою Бог покарає лукавого, і покарання це буде страшним — його вкинуть на дно ями з вогнем, щоб він горів там вічно.

Але П'ятниця не вдовольнився такими словами.

— Чому «зрештою»? — наполегливо запитав він. — Чому не вбити диявол просто зараз? Чому не вбити диявол давно? — Ти можеш запитати, — мовив я, — чому Бог не вбиває мене або тебе, коли ми чинимо зло проти Його волі. Він зберігає нам життя, бо сподівається, що ми спокутуємо провину й заслужимо прощення.

Деякий час він розмірковував над моїми словами. Тоді гаряче вигукнув:

— Що ж, нехай. Ви, я, диявол, усе зло — нехай живе, спокутує, Бог прощає всіх.

Такою заявою він іще раз спантеличив мене. Мабуть, сам Господь вклав йому до вуст ці прості слова, які висловили всю сутність християнського вчення. Отож я перервав розмову, швидко звівся на ноги, мовби мені