read-books.club » Детективи » Міжконтинентальний вузол 📚 - Українською

Читати книгу - "Міжконтинентальний вузол"

100
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Міжконтинентальний вузол" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 53 54 55 ... 83
Перейти на сторінку:
подзвонить академік, скажи, що я в генерала, зв'яжуся з ним удень, нічого особливого, не лякай його і спи спокійно, моє сонечко…

— Справді нічого страшного не сталося?

— Справді, люба, я тобі сказав би… Цілую, моя радість…

Він став набирати другий номер — Роберта Юрса, два дзвінки по три гудки, сигнал тривоги; початок запасної операції «Ліберті», але йому не дали цього зробити: витягли з кабіни, зразу ж обмацали комірець сорочки, лацкани піджака, манжети, потім завернули руки за спину, він почув страшне, металеве клацання і тільки після цього побачив на зап'ястях наручники.

У таксі, на якому він їхав, його внесли, — ноги раптом немов одібрало, коліна наче вигнулися назад, здавалося, чашечки вискакують одна з одної…

… Той чоловік, що спускався з ним у ліфті, сидів біля водія, він обернувся до Кулькова, затисненого двома кремезними людьми, й посміхнувся:

— А ви кажете, що я вас з кимось сплутав, Гено… Ні з ким я вас не сплутав…

Кульков замотав головою, насилу проковтнув шорсткий клубок, що застряв у горлі, й сказав:

— Це якесь непорозуміння…

Славін зітхнув:

— Поки ми їдемо до нас, подумайте ось про що… Вас затримали за шпигунську діяльність… Це, сподіваюсь, ви зрозуміли? А коли не зрозуміли, то підполковник Гаврилов, — він кивнув на сусіда Кулькова, — пояснить вам, оперуючи статтями Карного кодексу…

— Ознайомтеся з постановою про арешт, яку санкціонував прокурор, — сказав Гаврилов.

— Ні, навіщо ж, — прошепотів Кульков, — я вам вірю.

Славін посміхнувся:

— На дачі ми вас, до речі, теж фотографували, коли ви паспорт з тайника брали… Перед вами стоїть дилема: або ви зараз же розповісте все, що маєте зробити для ЦРУ, — те, що ви вже зробили, ми знаємо; або завтра почнуться допити, й слідчі опрацьовуватимуть епізоди вашої справи, щоб передати до суду… Ви розумієте, що я кажу?

— Не дуже, — відповів Кульков, майже не відкриваючи рота, й повторив: — Сталось якесь непорозуміння…

— Годі вам, — зітхнув Славін. — Не ганьбіть себе. Пеньковський вас правильно вчив: програвати треба з гідністю.

Кульков похитав головою, підборіддя його тремтіло.

— Ні про яке шпигунство не може бути й мови… Після зустрічі з вами у ліфті я зрозумів: далі мовчати не можна… Я вирішив приїхати до вас і все чесно розповісти…

— Ви хотіли приїхати до нас на літаку? Вирішили з Шереметьєво прилетіти? — спитав Славін, не відводячи погляду від Кулькова.

Тільки не поспішай, сказав собі Кульков, намагаючись зібрати докупи клоччя думок, що вирували в голові; треба виграти час; тепер треба навчитися боротись — за кожну хвилину, де там хвилину, за часточку секунди треба боротися; Роберт правду казав: тепер усе залежить від мене; якщо я поводитимусь правильно, не сфальшую, операцію «Ліберті» буде проведено успішно; тут ідеться про твоє життя; ти повинен заспокоїтись, ти мусиш узяти себе в руки, ти сотні разів уявляв собі цю страшну мить, ти був до неї готовий, а зараз раптом дозволив собі отак зразу розклеїтися, не можна…

— Чуєте, у вас нема валідолу? — стиха запитав Кульков, ледве ковтаючи важкий клубок у горлі.

Чоловік, який сидів поруч, узяв його зап'ястя дужими пальцями, професіонально намацав пульс і став лічити удари, дивлячись на освітлену секундну стрілку свого годинника.

— Пульс трохи прискорений, — сказав він Славіну, — але серце працює без перебоїв.

— Дайте йому валідол, — звелів Славін.

Чоловік витяг металевий тюбик, висипав на долоню дві таблетки, поклав одну з них у рот Кулькову, порадивши:

— Тримайте під язиком.

— Я знаю, спасибі, — відповів Кульков, усе ще не маючи сили вгамувати тремтіння в підборідді. — Мій тато був сердечник, то я з дитинства знайомий з валідолом…

— Коли у вас наступний обмін інформацією з ЦРУ? — спитав Славін. — І де?

— Про що ви?! Який обмін?! При чому тут ЦРУ?!

— Кульков, ви можете розмовляти зі мною серйозно? — знову спитав Славін. — Невже ви думаєте, що ми затримали б вас без достатніх доказів?

— Ні, ні, що ви! Я знаю, як у нас неухильно дотримуються соціалістичної законності.

Славін розсміявся:

— Який ви політично грамотний… Я чомусь думав, що ви не тільки почнете зразу говорити, а й внесете пропозиції, аби хоч якось спокутувати свою вину.

— Вини немає, — заперечив Кульков. — Було допущено помилку, трагічну помилку, але ні про яку вину не може бути й мови… Життя зіткане з випадковостей, часом жахливих. Ми підкорені обставинам, які сильніші за нас…

— Як знаєте, — Славін одвернувся від нього; шия міцна, як у спортсмена; такі люди не здатні тонко мислити; треба триматися; його можна обіграти; зосередься, став благати Кульков, ніби звертався не до себе, а до когось іншого; зосередься ж!

Та коли машина в'їхала на тюремне подвір'я і його ввели до кімнати, зовсім без меблів, освітленої яскравою лампою, — світло холодне, якесь безсловесне, таких ламп немає на волі, коли прийшла людина в білому халаті й досить коректно, байдужим голосом запропонувала Кулькову роздягтися догола, оглянула порожнину рота, промацала анальний отвір, зазирнула у вуха, коли йому дали чужу сорочку, костюм, туфлі, але без шнурків, він раптом відчув у собі бездонну порожнечу й м'яко впав на крісло.

Привели його до тями досить швидко, і найперше він побачив схиленого над собою того лисого, який зустрів його в ліфті, а потім брав у телефонній будці й мучив розмовами в машині; у кожному слові крився якийсь жахливий таємничий смисл; біля нього стояли слідчий і прокурор; лисий назвав їхні прізвища, але Кульков не запам'ятав, у нього щось сталося з пам'яттю, слова немов проходили крізь нього, не затримуючись у свідомості…

— Що ж, мабуть, ви дуже притомилися, — сказав Славін. — Хочете відпочити?

… Кульков витягся на вузькій койці, закинувши руки за голову; найдужче його вразило те, що підлога в камері була паркетна, як дома, така ж тепла, чиста й добре на» терта.

Тільки б не думати про т е, сказав він собі; напевне, в них тут вмонтовано апаратуру, яка читає думки; перед очима близько й чітко виникло обличчя Пеньковського; іди собі геть, благав він; десь у Новосибірську вчений-психіатр фіксував на фотопластинку галюцинації шизофреніків; вони запишуть на якісь пластини, вмонтовані в ці стіни, обличчя Олега Володимировича, а це доказ. Замовкни ж, крикнув він собі й примружився, щоб відігнати видіння, але воно не зникало, а, навпаки, ставало дедалі виразнішим, наче Пеньковський сів біля нього на ліжко; точнісінько таким було його обличчя, коли, сумно і якось навіть співчутливо посміхаючись, він спіймав мене на тому страшному мізері, а грали по копієчці, сто сімдесят карбованців треба було викласти; забув примовку: «грати —

1 ... 53 54 55 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міжконтинентальний вузол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міжконтинентальний вузол"