Читати книгу - "Лісом, небом, водою. Книга 3. Інженер"

у двері. Жоден із тих, хто зайшов, назад не повернувся. Очевидно, там був іще один вихід. Губченку стало моторошно. Якби це був екзамен на атестат зрілості, наприклад, чи як він там у них називається, то всі до одного екзаменовані не були б такі натягнуті, мов тятива. Вони спілкувалися б між собою. Вони б, зрештою, виходили з дверей і ділилися з тими, хто чекає, радістю чи смутком.

Якщо це щось репресивне, вони б не йшли сюди, як на заріз, убравшись у найкращий свій одяг (чомусь було зрозуміло, що ця одноманітність кольору хакі зовсім не означає повсякденності).

Коли двері за Сергієм зачинилися, перед ним на стіні засвітився великий екран, і миловидна, але теж якась сіра жінка на екрані урочисто промовила:

— Доброго ранку, Сергію Васильовичу!

Сергій відповів на привітання, та жінка його не чула.

— Сьогодні вирішальний день у вашому житті. Вітаю вас із тестуванням. Бажаю довести, що ви є повноцінним членом нашого суспільства, що ваш внесок у розбудову світлого майбутнього буде вагомим і прогресивним. Я не сумніваюсь у ваших щирих намірах і відданості нашому суспільству. Однак людина подекуди й сама не знає, на що вона здатна, не може достатньою мірою оцінити можливих наслідків своїх учинків. Тест на МГ допоможе вам і самому розібратися в собі й суспільству оцінити найдоцільніше застосування ваших знань, талантів, вашої енергії. Ви знаєте, що МГ — це найдивовижніший винахід в історії людства. Завдяки йому нашому народу вдалося вижити й залишитися на планеті після нашестя неміряної, але конечної черви. Не треба хвилюватися й боятися. Для страху підстав немає. МГ приносить тільки благо — як для суспільства в цілому, так і для кожного його члена. Прошу сісти в червоне крісло й покласти руки на скляні кулі: праву руку на зелену, а ліву — на червону.

Сергій слухняно сів у крісло й поклав руки на кулі. За кілька хвилин голос з екрана промовив:

— Вітаю вас, Сергію Васильовичу. Ви пройшли тестування. Тепер пройдіть, будь ласка, в зелені двері. Прямо коридором і ліворуч ви знайдете їдальню, де на вас чекає сніданок. Просимо не залишати їдальні до виклику. Смачного! Й доброго настрою!

Звичайно, Губченку було дуже цікаво, що з хлопцем станеться далі, як проходить це тестування й чи справді Сергій виявиться вагомим і прогресивним. Але тут було дещо значно цікавіше, тож він залишив хлопця й занурився у стіл, роздивився, як улаштоване те, що під кулями, потім рушив слідом за дротами, крізь стіну, до великого комп’ютера, який займав цілу сусідню кімнату.

Розглядати його зсередини було дуже дивно й цілком безперспективно. Навіть на вигляд він не міг часом визначити, що то за такі блоки й деталі. Тому швидко почав шукати монітор. Не знайшов. Але знайшов флешку. Власне, вона виглядала зовсім не схоже на звичні йому накопичувані інформації, але сумнівів у Губченка не було: це вона. Це носій інформації. Досить дивний спосіб передавати дані з комп’ютера в комп’ютер, зважаючи на те, що загалом техніка дуже складна. Втім, можливо, так зберігалася автономність і безпека даних.

За хвилину до кімнати зайшла дівчина в білому халаті, вийняла флешку з гнізда й вийшла. Губченко негайно опинився в її тілі.

Відчуття було дуже дивне. У жіночому тілі він перебував уперше. Але дослідницький азарт не дав йому зациклитися на цій темі. Дівчина пройшла до величезної зали, де сиділо не менше сотні практично однакових людей в однакових навушниках і однакових шоломах. Одному з цих людей вона віддала флешку й тихенько відійшла до дверей.

Вже немолодий чоловік у френчі кольору хакі вставив носій інформації в гніздо на столі й завмер. Губченко залишив дівчину й перемістився в тіло цього чоловіка. І його очима побачив якісь незрозумілі технологічні процеси, щось гупало й крутилося, якісь пакунки вискакували з конвеєра. Подивившись усе це кілька хвилин, чоловік зняв шолом і набрав на клавіатурі: «Код С-18. Без допуску». Розібратися в цьому коді без доступу, звісно, неможливо, та Губченко зрозумів, що Сергія Васильовича прирекли працювати десь на конвеєрі без подальших перспектив. Утім, можливо, він і помилявся. Але ця доля була хоч і страшна, та не страшніша за інші, які йому довелося вже побачити в майбутньому. А ще страшніше для нього було інше.

Якби Губченко не сидів у своїй МГ, а справді перебував поруч із цим контролером, він, певно, знепритомнів би від миттєвого здогаду. Притьмом він перейшов до комп’ютера, ще раз його оглянув і зараз же все впізнав.

Звісно, це була надзвичайно вдосконалена, допрацьована, масштабніша, з неміряно потужною пам’яттю, з величезною кількістю робочих модулів, майже довершена — МГ. Машина Губченка. Саме їй співало славу вогненне гасло на фасаді цього велетенського будинку.

Як боротися з внутрішнім голосом

Найстрашніше, що це був скан не його, Губченка, що це життя Биковця, виявляється, може привести до такого майбутнього. Яким чином? Невже він знайде МГ, і її конфіскує контора, в якій раніше працював (та й тепер, напевне, є там не останньою людиною) Заступ? Якщо так, то щойно побачене майбутнє цілком можливе.

Першим порухом Губченка було взяти молоток і рознести МГ на дрібні друзки, стерти її з лиця землі, щоб жоден найдосвідченіший інженер не зміг її відновити. Але тут почались інтелігентські сумніви й вагання. Зрештою, поки що це був єдиний скан, який обіцяв порятунок людства. Що, занадто дорога ціна?

Може, справді треба жити так, щоб вижити? Може, не варто сподіватися на краще, на те, що колись у всьому світі запанує демократія (комунізм, радикалізм, лібералізм — будь-який — ізм) і люди будуть братами? Може, широкомасштабне застосування МГ — цілком адекватна плата людства за те, щоб існувати й далі, далі отруювати землю, воду та небо й наближатися до свого неминучого кінця? А там заплатити ще одну ціну — вже значно більшу. А кому? Ну, з червою, скажімо, впоралися…

Повернення подумки до черви спрямувало Губченкові думки в інше русло. Коміренко. Мабуть, даремно він відмовився від тієї пропозиції. Принаймні знав би, в чому річ, чому ця черва така небезпечна. Щоправда, він уже бачив її в дії, від згадки про той кістяк у чистому лісі йому захотілося в душ.

Коміренко. Змінити рішення ще не пізно. Треба йому просто подзвонити й сказати, що після нашої розмови я почав вагатися й зараз готовий вислухати більш конкретну пропозицію. І вдати, ніби під більш конкретною маю на увазі фінансово виразнішу.

Є й інший, детективний шлях. Як в