Читати книгу - "Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі"

— Як давно, — питав він, — усе це?..

— Тут? — спитав Редж. — Лише близько двохсот років. Відтоді як я залишив справи.

— Які справи?

— Не знаю. Але напевно це було щось непогане, як ви вважаєте?

— Хочете сказати, що ви були тут, у тій самій квартирі впродовж… двохсот років? — пробурмотів Річард. — Хто-небудь мав помітити це, або ж подумати, що це дивно.

— О, це одна з переваг старих коледжів Кебриджу, — сказав Редж. — Ніхто не сує ніс у чужі справи. Якщо б ми всі почали перераховувати один про одного всі дивацтва, ми б і до Різдва не завершили. Свладе… Дірку, друже мій, будь ласка, не чіпайте це поки що.

Діркова рука цієї миті тягнулася до рахівниці, що лежала на єдиному вільному місці на великому столі.

— Що це? — різко запитав Дірк.

— Те саме, чим воно виглядає — стара рахівниця, — сказав Редж. — Я покажу вам трохи згодом, але спершу я маю привітати вас за вашу спостережливість. Дозвольте вас спитати, як ви прийшли до правильної відповіді?

— Я мушу визнати, — сказав Дірк з нечуваною скромністю, — що я не зміг. Врешті-решт я запитав маленького хлопчика. Я розповів йому про цей фокус та запитав його, як це було зроблено, а він сказав, дослівно: «Хіба це в дідька не очевидно? У нього є клята машина часу». Я подякував маленького чоловічка та дав йому шилінг за клопіт. Він сильно копнув мене ногою по гомілці, а потім пішов у своїх справах. Але саме він знайшов вирішення. Мій внесок був лише в тому, що я зрозумів, що він мусить мати рацію. Мені не довелося навіть копняка собі самому робити.

— Але вам стало проникливості щоб запитати в дитини, — сказав Редж. — Що ж, у такому разі вітаю вас із цим.

Дірк досі з підозрою поглядав на рахівницю.

— Як воно працює? — спитав він, намагаючись говорити недбало.

— Ну, насправді це жахливо просто, — сказав Редж, — воно працює так, як вам хочеться. Розумієте, комп'ютер, що керує машиною, дуже потужний. Взагалі-то, він потужніший, ніж загальна сума всіх комп'ютерів на цій планеті, включаючи — і це найскладніше — включаючи його самого. Цього я й сам ніколи як слід не розумів, якщо відверто. Але щонайменше дев'яносто п'яти відсотків тієї потужності витрачається на те, щоб зрозуміти, чого саме ви хочете. Я просто кладу свою рахівницю сюди і воно розуміє, як я нею користаюся. Напевно, мене навчили користуватися рахівницею ще коли я був… ну, дитиною, напевно.

— Річард, приміром, напевно, захотів би користатися своїм персональним комп'ютером. Якщо його поставити туди, на місце рахівниці, то комп'ютер цієї машини часу просто візьме його під свій контроль і надасть користувачу багато корисних застосунків для часових подорожей з меню налаштувань і з настільними аксесуарами, якщо буде бажання. Різниця буде в тому, що коли ви оберете на екрані 1066, ви отримаєте Битву біля Гастінгса за дверима, якщо вас цікавлять саме такі речі.

Інтонація, з якою сказав це Редж, свідчила про те, що його особисті інтереси були деінде.

— Це в певному сенсі досить весело, — завершив він. — безумовно краще, ніж телебачення та набагато простіше, ніж користатися відеомагнітофоном. Якщо я пропустив передачу, я просто повертаюся в часі та дивлюся її. Я ніколи не міг дати ради всім тим кнопкам.

Дірк, почувши це зізнання, жахнувся:

— У вас є машина часу, а ви користуєтеся нею для… перегляду телепрограм?

— Ну, якщо б я навчився користуватися відеомагнітофоном, то машиною часу я б узагалі не користувався. Часові подорожі — справа надто делікатна. У них безліч пасток і небезпек; якщо змінити в майбутньому щось не те, можна повністю зруйнувати курс перебігу історії.

— А до того ж, вона заважає роботі телефону. Мені шкода, — трохи сором'язливо сказав він Річардові, — що ви вчора не змогли зателефонувати своїй дівчині. Схоже, що в телефонній системі Британії є щось фундаментально нез'ясовне, і моїй машині часу це не подобається. Ніколи не буває проблем з водопроводом, з електрикою або навіть з газом. Про всіх них дбають на квантовому рівні якісь системи, які я повністю не розумію, і через це ніколи не було проблем. Але телефон — це проблема зовсім іншого штибу. Кожного разу, коли я користуюся машиною часу (а це, звісно, дуже рідко, частково через саме цю проблему з телефоном) телефон їде з глузду й доводиться викликати якогось телепня з телефонної компанії, щоб він прийшов і полагодив, а він починає ставити дурні питання, відповіді на які він у жодному разі не зрозуміє.

— Як би там не було, в мене є дуже суворе правило: я мушу не змінювати нічого в минулому, — Редж зітхнув, — якою б не була спокуса.

— Яка спокуса? — різко спитав Дірк.

— О, то просто невеличка… річ, що мене цікавить, — неясно сказав Редж, — немає жодної небезпеки, бо я суворо дотримуюсь правил. Просто це мене засмучує.

— Але ви порушили власне правило! — наполягав Дірк. — Минулої ночі! Ви щось змінили в минулому…

— Ну, так, — дещо ніяково сказав Редж, — але то було інше. Зовсім інше. Якби ж ви бачили вираз обличчя тієї бідолашної дитини. Така нещасна. Вона думала, що потрапить до дивовижного місця, а всі ті бридкі старі професори хмурилися на неї лише через те, що для них воно вже не було дивовижним.

— Приміром, згадайте Колі, — звернувся він до Річарда. — Старий байдужий цап. Хтось має прищепити йому трохи людяності, навіть якщо її в нього каменем вбивати доведеться. Ні, то було цілком виправдано. За винятком цього разу я дуже суворо дотримуюсь свого правила…

Річард подивився на нього з підозрою.

— Редже, — ввічливо сказав він, — можна я вам дещо пораджу?

— Авжеж, можна, мій любий друже, я залюбки вас вислухаю, — сказав Редж.

— Якщо ось цей наш спільний друг запросить вас прогулятися вздовж берега ріки Кем, не погоджуйтесь.

— Що ви маєте на увазі?

— Він має на увазі, — серйозним тоном сказав Дірк, — що на його думку існує певна несумірність між тим, що ви зробили, та названими вами причинами це зробити.

— О. Яке дивне було формулювання.

— Ну, він дуже дивна людина. Але, розумієте, іноді те, що ви робите, може мати інші причини, про які ви не обов'язково знаєте. Як у випадку гіпнотичного навіювання… або одержимості.

Редж сильно зблід.

— Одержимості… — сказав він.

— Професоре… Редже… Я думаю, що була інша причина, з якої ви хотіли мене бачити. У чому вона полягала?

* * *

— Кембридж! Це Кембридж! — почувся жвавий вереск із гучномовця.

Натовп