Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

1. Покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, — за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

2. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

3. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Якщо продавець прострочив виконання обов’язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановлений договором, — на день, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання.

1. Ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу, оскільки вона визначає обсяг обов’язку покупця щодо оплати товарів, а тому є необхідною для договорів такого роду. Проте новий Цивільний кодекс здійснює доволі нежорсткий підхід до сторін договорів у випадках, коли в договорі ціна належне не погоджена.

2. Покупець зобов’язаний оплатити товари за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу. Якщо ця ціна не відповідає актам законодавства, що прийняті в порядку державного регулювання цін, умова про ціну є оспорюваною частиною правочину, яка підлягає визнанню недійсною на вимогу однієї із сторін договору, а при вирішенні спору господарським судом визнається недійсною судом незалежно від наявності такої позовної вимоги на підставі п. 1 ст. 83 ГПК [20]. Слід, однак, ураховувати, що державні фіксовані та граничні ціни встановлюються переважно на товари (роботи, послуги), що передаються (виконуються, надаються) на підставі публічних договорів. Умови ж публічних договорів, що суперечать обов’язковим для сторін правилам (це поширюється і на державні фіксовані та граничні ціни), є нікчемними (ч. б ст. 633 ЦК). При визначенні невідповідності ціни актам цивільного законодавства слід ураховувати, що зазвичай із положень законодавства про державне регулювання цін (виняток складає ч. 5 ст. 180 ГК [31], що передбачає доплату за продукцію (товари, роботи) вищої якості) випливає неприпустимість установлення договорами лише більш високих цін. Державне регулювання цін не виключає домовленості сторін про встановлення більш низьких цін, ніж установлені в порядку їх державного регулювання.

3. Допускається, щоб ціна в договорі купівлі-продажу не була встановлена прямо. Тоді вона має бути визначена виходячи з умов договору. Посилання у ст. 631 ЦК на ст. 632 ЦК означає, що у разі неможливості визначення ціни виходячи з умов договору, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент; укладення договору. Оскільки в цивільному законодавстві немає визначення звичайної ціни, за необхідності слід використовувати визначення, що наводиться у ч. 1.20 ст. 1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]. Відповідно до цього визначення звичайною має визнаватись ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін. Частина 1.20 ст. 1 названого Закону формулює розгорнені правила щодо порядку визначення звичайної ціни.

4. Із ч. 3 ст. 691 ЦК випливає, що ціна може бути поставлена в залежність від показників, що зумовлюють її. Такими показниками можуть бути собівартість, затрати тощо. Ці показники мають визначатись відповідно до стандартів бухгалтерського обліку. Якщо спосіб перегляду цін, установлених шляхом посилання на згадані показники, договором не передбачено, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

1. Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

2. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

3. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

4. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі- продажу.

5. Якщо продавець зобов’язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

1. Частина 1 ст. 692 ЦК установлює правило про строк оплати товарів покупцем, яке (правило) є загальним щодо відносин купівлі-продажу та спеціальним стосовно ст. 630 і 638 ЦК. Отже, за загальним правилом, обов’язок покупця оплатити товари виникає після їх прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товари. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. «Після» тут означає не будь-коли після прийняття товару або товаророзпорядчих документів, а передбачає врахування ст. 638 ЦК, тобто, покупець, зокрема зобов’язаний оплатити товари зразу після їх отримання з урахуванням умов розрахунків через банк (якщо розрахунки здійснюються в безготівковій формі).