Читати книгу - "Остання крапля, Галина Цікіна"

— Звідки ти знаєш, що ця Ластівенко сама не взяла папки? — допитувався суддя. — У неї, на відміну від Долі, є хороший мотивчик для вбивства — гроші. І як, чорт забирай, вона взагалі побачила ту нещасну папку?

— Каже, що заходила до Софії по щось там і помітила папку серед інших на столі, — відповів Мирослав.

— Ти ж розумієш, що все це — маячня. Це — «оправдач»! Бо будь-який нормальний адвокат закине нам — ні, не нам, насамперед тобі, — порушення особистих прав.

— Розумію! — не стерпів Мирослав.

— Тоді чого ти від мене хочеш, Шевченку, якщо сам усе розумієш?

— У нас є свідчення, хоч і хиткі, але є — Надії Ластівенко, — загнув палець хлопець, — у нас є відео з камери спостереження, які Антон не хотів надавати, — він загнув другий палець, — і врешті-решті, якщо треба, я можу добути свідчення Вероніки Кіт. Вона чула, як Антон погрожував сестрі, — він загнув третій палець. — Мені здається, що є всі підстави для ізолювання Антона Долі від людей, хоча б тимчасово.

Суддя тяжко видихнув і потер скроні, але Мирослав уже відчував, що він його переконав. І не помилився. Після недовгої паузи суддя погодився видати дозвіл, але не на арешт, а на обшук.

Мирослав знову спробував пояснити, що цього хлопця слід ізолювати вже сьогодні, ба ні — зараз же, але марно.

— Знайдете папку, буде вам арешт! — рявкнув суддя і вказав Мирославові на двері.

Тепер хлопець стояв біля чайника, в якому гриміла вода, і не міг дочекатися завтрашнього дня, аби знайти підстави, щоб запакувати цього Долю за ґрати.

***

Антон Доля саме повернувся з роботи додому. Поставив машину в гараж, перевірив поштову скриньку й поспішив у дім.

Він був утомлений і голодний. Не міг дочекатися, доки дружина поставить йому вечерю на стіл.

Перше, що здивувало Антона, — це те, що у вікні на кухні не світиться. Вже було чверть по сьомій. Вулицю накрили міцні зимові сутінки, але в будинку було темно.

Чоловік смикнув за двері. Зачинено. Він подзвонив. Ніхто не відчинив.

«Невже пішла до своєї Олеськи так пізно? — почав дратуватися Антон, дістаючи ключ із-під фігурки. — Невже посміла?»

Чоловік увімкнув у коридорі світло й покликав Софію, але відповіді не було. Світло в коридорі замигтіло. Антон відчув, як закипає і починає булькати його лють.

— Теж мені майстер! — згадав чоловік Василя. — Надовго ж вистачило його ремонту! Завтра ж зіб’ю всі гроші з цього алкоголіка.

Антон перевірив кухню. Нікого.

Увімкнув світло у вітальні. Лампа світила на половину потужності та ще й постійно миготіла. Та попри проблеми з освітленням Антон відразу розгледів розібрану шухляду свого столу.

— Що це ще…? — підійшов ближче. Злість у його грудях тепер ще була приперчена страхом.

Заглянути всередину столу чоловік не встиг, бо помітив на столі записку:

«Я знайшла папку! Як ти тільки міг?! Прощавай назавжди! Софія».

Антон лише встиг дочитати останнє слово, коли світло замигтіло швидко-швидко, наче на дискотеці, а потім згасло в усьому будинку.

— Сука! — прошепотів Антон, у темряві зминаючи прощальну записку дружини.

–Ти як почуваєшся? — Вранці Таня обережно зайшла в кімнату до Софії і поставила на столик чашку з гарячим чаєм. — Це тобі.

— Дякую, — Соня потерла втомлені очі.

— Я чула, ти всеньку ніч крутилася.

— Так, не могла очей зімкнути. Думаю, може, даремно я це затіяла.

— Нічого не даремно. Я, звісно, не майстер порад, як, скажімо, Вероніка, але впевнена, що від таких ненормальних стосунків, як у вас з Антоном, слід тікати світ за очі.

— У нас не такі й погані стосунки, — пробурмотіла Софія. — Просто він мене образив.

— Як кілька років тому, коли ти до мами хотіла переїхати?

— Ти й про це знаєш?! — скрикнула Соня.

— Антон того дня приходив до нас і розповідав, що ви посварилися і ти поїхала до мами. І він мені дещо розповів…

— Що? Що саме він тобі розповів?! — Софія скочила на ноги.

«І нащо я тільки почала цю тему? От дурний язик», — подумала Тетяна.

— Софійко,